Видавництво "Книги-ХХІ" під серією книг "Меридіан серця" видають тексти письменників Буковини, які жили в різні епохи. Однією з таких книг є "Торішній сніг"  Ґреґора фон Реццорі. Переклав цей автобіографічний текст, чи то, навіть, сповідь, відомий перекладач з німецької – Петро Васильович Рихло. Він і зазирнув у душу тексту у післямові до чудової книги.  Ґреґор фон Реццорі народився у Чернівцях, але не прожив життя в рідному топосі про яке постійно згадував у біографічних текстах і зізнавався, якою важливою для нього є та далека Буковина, де він пізнавав життя. Автобіографічний роман Грегора фон Реццорі "Торішній сніг", у якому йдеться про дитинство автора на Буковині, топиться в руках читача, наче справжні сніжинки, бо читати його легко і настільки цікаво, що триста сторінок концентрованого тексту можна "випити" за ніч і не відчути похмілля. Ліричний герой описує всі реляції з сім´єю від матері через сестру і батька, аж до няньки Касандри. Хоча, можливо, Касандра була йому найближчою. Як у кожній сім´ї, Реццорі відшуковує найдивніші моменти і сам кепкує з них. Доброю сатирою просякнутий увесь роман. Можемо припустити навіть, що ця сатира і є основною героїнею "Торішнього снігу". Проте тексти Реццорі часто ґрунтуються на історичному тлі і не фантазують довкола історії, а констатують все, що в той час відбувалося насправді з власним Я.

Петро Рихло акцентує увагу на тому, що книгу  Ґреґора фон Реццорі можна вважати виховним романом. Погоджуюся з роздумами науковця, проте цей виховний момент теж виглядає, як кумедна пародія на самого ж себе. Здається, що, читаючи книгу, можна позбутися і власних дитячих комплексів до яких сам автор ставиться з гумором. Його спогади дуже точні, яскраві й інтригуючі. Читаючи, мимоволі порівнюєш і власне життя з дитинством автора. Часто воно є подібним до кожного, хто виховувався у повноцінній сім´ї. Проте навіть у хаосі стосунків, бурхливого життя, Реццорі часто говорив про самотність, яку він прививав героям своєї оповіді, можливо ж сам почувався лише одним. Грегор фон Реццорі про батька: "Той, хто шукає самотності, є самотнім. Він був самотнім аж до чорної меланхолійності" (с. 184). "Мені нерідко спадало на думку, що його виснажлива пристрасть до мистецтва була ухилянням і втечею від нагадування про власне нереалізоване призначення" (с.  171).

З якоюсь надзвичайною мудрістю ліричний герой приймає смерть дорогої людини. Цікаво чи ж у дитинстві він вважав, що смерть звільнила від мук Її, чи не гнівався на Бога? Можливо, автор був загартований до втрат через слова няньки Касандри, яка твердила, що все колись закінчується: "Все мусить померти!" – різко відказала Касандра. "Також твій батько, твоя мати, твоя сестра, також я!" І я знав, що вона сказала правду – Касандра, пророчиця (с. 53). Такі моменти зупиняють читача на роздуми і на усвідомлення того, що жодне життя не минає без болю і втрат. Але все тане і все минає, як сніг… навіть якщо він і торішній…