Re: цензії

Уривається терпіння – і слово однієї студентки (чи студента) стає, без перебільшення, іскрою. І закипає Майдан усім, що в ньому тліло доти: зневірою, розчаруванням, безвихіддю. І спливає кров’ю прикрашена по-новому головна новорічна ялинка, і новорічні надії молодих сердець притихають під ковдрою лікарняного ліжка.

Знайомий до болючих спалахів у свідомості сценарій. Ось уже минає рік, як ми пережили його наяву, а забути - не вистачить і життя. З’являються книжки про ці події, відновлюються спогади – пишеться історія… «Байки-майданки» Віталія Пригорницького – одна зі спроб закарбувати пережите словом. Пам’ятаєте вродливих дівчат-студенток – у поемі «Барикадні» із заявленої книжки це Ната і Тетяна – з яких почалася Революція гідності? І сотника Володю – безмежного патріота і безстрашного борця за правду, і кохання, яке спалахнуло на Майдані – святині любові – між двома патріотами? І кохання між зразковою в усьому Тетяною і Віктором – «беркутівцем», яких доля зіштовхнула на Майдані в розпал усіх вікопомних подій з обох боків барикад? Може, насправді події розвивалися трішки інакше, та й імена були інші, але схожість усе одно очевидна: поема передає хронологію подій майже поденно – і початок усього, і Новорічну ніч, і будні майданівців, і їхні свята. А головне – світогляд людини: ми самі відчували в собі крила патріотизму, Гімн вивчався сам по собі, свобода і воля селилися в серця з непояснюваною силою, а от почуття… Шляхи Господні несповідимі, як відомо… Тому читати поему цікаво: саме через призму почуттів спостерігатимемо за формуванням світогляду молодої людини, яка відчула себе людиною в найповнішому розумінні саме на Майдані. І красень-стриптизер Андрій – з його шляхетністю і купою недоліків, і командир «беркутівців» Сапожко – людина без принципів, хоч про людське око побожна і начитана, і молодий «беркутівець» Віктор, який, хочеться вірити (поема передбачає продовження), свої коливання між совістю і грошима завершить на користь совісті (недаремно ж у поемі він зустрів своє кохання серед палаючих шин, а кохання, як відомо, творить дива, до того ж у поемі кохання – об’єднуючий образ, естетичний ідеал), і прості люди з обох боків барикад представлені так різнобічно і обґрунтовано, що нам залишається лише підставляти знайомі імена: кожен міг і на власні очі спостерігати подібне… І знову стара як світ проблема «гроші» вирішує – жити чи не жити: за іронією долі, Андрія, який таємно вирішив придбати власну зброю в охочого на дармову наживу Сапожка, тяжко ранить той же Сапожко. І Тетяна – розриваючи душу між пораненим Андрієм, якого вважала своїм хлопцем, і Віктором, якого попри всі накази розуму не відпускало серце і який спостерігав над її муками, стає символом Майдану, для якого всі люди – насамперед люди, і вони мають і мусять стати на правильну стезю.

Події, як грім, наростали,

Горіли і шини, і душі,

Повстання, як сонце, палало,

Здавалось, куди уже дужче?

Метафорою відповівши на власне запитання («горіли і шини, і душі»), автор робить паузу в недописаній поемі – до наступної книжки: відомо ж-бо: душа незнищенна, вона лиш робить виток угору…

Байка як жанр на сучасному літературному поприщі поки що - не особливо частий гість, саме тому книжка самою назвою заохочує до читання. Створені в формі лаконічних гуморесок, ненав’язливо пропонуючи повчальний висновок, мудрий дидактизм і маючи короткий гострий сюжет , байки ще з античних часів є для нас цікавими. Але з тих часів і донині байка пройшла таку еволюцію, шліфуючись гуманізмом і глибокою філософією Сковороди, романтизмом і фольклоризмом Гулака-Артемовського та Боровиковського, естетизмом і національним колоритом Євгена Гребінки, що набула самобутнього характеру, поетичної оригінальності. У байках Пригорницького – як прикладі такої самобутності – чітко промальовуються і чіткі жанрові ознаки: повчання, дидактизм, епічність, гумор і сатира, проте часто-густо губиться і одна з головних її характеристик – алегоричність. Байка, втім, нічого не втрачає, навіть стає прозорішою. Автор сам пояснив такий вибір жанру – а тематика його творів, як видно з назви, - соціально спрямована – тим, що байка прокладає невидимі містки з народом через його творчість, фольклор, вислови і думки, а так простіше і поетові висловитися. Крім того, засоби гумору, сатири і, якщо потрібно, іронії, які доступні жанрові, дозволяють зробити це якнайточніше. Я би назвала багато творів з книжки радше «оповідками», ніж байками, виходячи також з народного «І що він там за байки розповідає?» - від слова «баяти» - «говорити», «розповідати». А розповідати було що! І «називайте мене бандерівцем, зізнаюся: мрію тепер про це!», і про тиради «акторів-гастролерів», які їздили з регіону в регіон і за гроші змінювали своє забарвлення, і недолугі виправдання тих,через кого розгорівся Майдан…

Яке теля, таке й оточення,

Яке оточення – таке й теля.

Якщо росла корова в збоченні,

То ферма теж у збоченні уся.

Ось, де, виявляється, зародилися соціальні збоченці, проти яких повстав Майдан! На собі відчувши всю біль Майдану, проживши з ним не один день, автор не розучився боротися саме сміючись – риса, властива всім українцям. Але ламаючи канонічні закони байки, руйнуючи її моралізаторську частину, а інколи не вдаючись до неї взагалі, автор створює елегійні, можна навіть сказати, поезії-реквієми, які також називає байками:

Дивлюся на вишні, що в білому цвіті

Запалюють тишу за місяць до літа,

Пелюстки, як рани, - бліді та гарячі,

Та хлопці з Майдану вже їх не побачать…

Теорія літератури поділяє байки на «байки-казки», «байки-приказки» , «байки-афоризми». Я би назвали байки Віталія Пригорницького «байками-рефлексіями» - на все, що відбувалося на Майдані. Бо головне покликання байки насправді – бути засобом пізнання життя, людини, її моральності. Все змінюється, вдосконалюється і розвивається – і жанри в тому числі. Та що там жанри, коли Майдан змінив нас усіх.

Книжка тематично дуже насичена, бо час сам запропонував велику розмаїтість тем: і тема вибору життєвої позиції, і зустріч двох братів по різні боки барикад, і реакція на відео, які з’являлися в мережі під час Майдану – з посиланнями на джерела, але з власним трактуванням, і тема дружби, людяності, любові. Сюжети подекуди настільки гострі, що зупиняють подальше читання – такі твори вимагають власної оцінки і осмислення. Реальні, колоритні характери, традиційні фабули байки, лукавий гумор, гостра сатира і власні пошуки автора в жанрі байки додають плюсів при прочитанні. Занадто уважні читачі помітять у книжці деякі мінуси у вигляді дрібних технічних недоліків, недовершеного редагування, і комусь, як мені, захочеться виправити «представляла стосунки» на «уявляла стосунки», «нирнула в неспокій» на «пірнула в неспокій» або десь поставити кому, якої бракує, чи тире. Але це – несуттєві дрібниці в порівнянні з тим, що Майдан подарував нам ще одного поета, навчивши його відразу щирості – без поетичних шкіл, курсів і довгого студіювання класики. Майдан – найкращий учитель. А щирість, душа, як усім відомо, у поезії – головне.

До річниці Майдану хотілося світлим спомином про ті події притамувати біль, який навряд чи загоїться, і книжка В. Пригорницького дуже в цьому допомогла.