«Розумієш? Ними насолоджуються, від них шаленіють, перед ними вклоняються… Але їх не кохають. Розумієш? Ідеали не створені для цього! Я не хочу бути чиїмось ідеалом… Хочу, щоб мене завжди кохали!» [30]. Думка героїні Соні, із повісті «Життя та інша хімія» символізує роздуми про те, чого інколи ми свідомо шукаємо не усвідомлюючи того, що це може когось засмутити. Звісно, усі шукають свій ідеал щастя, кохання, але ніхто не подумав яке життя буде із цим ідеалом, якщо думка виокремила особистість, яка не те, що можливо не підходить для життя, а взагалі є фейком свідомості, на що не завжди хочеться звертати увагу.

Марк Лівін належить до тих письменників, які шукають досконалості, не ламають літературний стиль, (який і так уже розірваний на британський прапор), а намагаються створити атмосферу затишку, аудиторію із комфортом, яка би чогось навчила, якої надзвичайно бракує у житті кожному. Що лише варта книга «Життя на інша хімія», яку автор перевидав у 2014-му році. І найцікавішим є те, що вже котрий рік книга якщо не лежить на рейтингових полицях книг, то це означає, що її вже немає в книгарні, адже її розкупили. Парадоксальна дійсність, але воно так справді є.

Перед нами історія, про яку неможливо забути. Ліричний герой є досить мудрим філософом стосунків, який не багатий матеріально, але душевно. В нього є кохана дівчина, друзі, непогана робота, беручи до уваги те, що самому героєві вона подобається. Але одна безглузда мить ревності все змінює в житті Марка, і той втрачає свою кохану, в переносному і, на жаль, прямому значенні цього слова. Перед ним безодня самотності, яку ні перескочити, і обійти.

Проте на загальному фоні подій ледь чи не головною проблематикою повісті є тема дружби: між героєм та другом Женею; між героєм та братом С.К. Досить цікавою та незвичною є лінія дружби між Марком та С.К., адже не часто зустрінеш історію, де старший брат ревнує молодшого брата до його друзів, через що часто спілкується із коханою свого молодшого брата лише для того, щоб знати як і чим той живе, адже мимо того, що молодший брат робить корисну роль у житті старшого, брати таки не є справжніми друзями. Соня ж кохає свого Марка, але незрозуміла ревність до неї скеровує на неправильне ставлення до дії, в результаті чого дівчина зникає із життя обох, причому таки примиривши братів своєю відсутністю.

Символічним вчителем життя для Марка мимовільно виступає німецький письменник Еріх Марія Ремарк, цитати якого лунають неодноразово як на початку, так і в кінці повісті. Автор шукає потрібні слова і у творчості Ліни Костенко, адже доля, якою живе головний герой, не може повністю бути зображеною без того драматизму, який уже був сказаним кимось, і який так актуально вписується у подію, яку читач зараз перечитуючи переживає. Всі історії кохання у житті різних людей повторюються, тому важливо ще раз переосмислити чиїмось досвідом подію, яку доведеться сховати у клітку спогадів, але яка ніколи не зникне. Все швидкоплинне, лише не спогад.

Повість Марка Лівіна «Життя та інша хімія» є унікальним явищем в українській літературі насамперед тому, що автор зберігає у книзі атмосферу вічного, екзистерційного, в дечому неомодерного. Виважений стиль письма дозволяє читачеві поринути у чисті почуття чоловіка, який на тлі загального правила про чоловіків є іншим. Це не означає, що герой особливий, адже його не існує в реальності. По суті героя б не існувало, якби трішки не було позичено з реальності. Автор сам відкидає, що повість повністю автобіографічна, проте деякі епізоди із власного життя той вписав.

І справді, важко зберегти в собі історію яка закінчившись хоче існувати, мати друге життя. Проте що робити, коли через один необдуманий вчинок вона зникла, немов згасає вогник свічки, яка лише почала освітлювати зсередини кімнату душі? Певна річ, що герой не може собі пробачити, хоч пробачає тій людині, яка допомогла цей вогник задути. Ніхто не міг передбачити тому, що сталося, але і ніхто не може забрати того, чого не хочеться віддавати, забувати, ховати в тій самій клітці, яка навіть своїм існуванням символізує те, що варто згадати, що повинно жити.

Ліричного героя можна зрозуміти. Він винить найперше себе в смерті коханої, адже сам її відштовхнув. Він не знав чим це все закінчиться, але ж ця історія і є доказом того, що у стосунках повинна бути найперше довіра і в жодному випадку не повинно бути таємниць, особливо якщо вони є перешкодою до щастя.

Стосунки важко як утримати, так і забути, але автор тому і вписує ніби другого персонажа – Женьку, який є успішнішим та в дечому кращим за Марка, проте не має отієї краплинки щирості та відданості, яка повинна існувати у стосунках до дівчини. Якщо Марко це розуміє, то Женя навмисне шукає собі легковажних дівчат для одного, в результаті чого не шкодує свого серця і нібито закохується кожного разу по-особливому, але завжди невдало, адже поки не готовий для серйозних стосунків. Проста хімія життя. Але він є найкращим другом для Марка, якому допомагає у найважчу хвилину, щоби той бува у пориві депресії нічого із собою не зробив. По суті добре є тій людині, коли є у неї такий друг, але що робити, коли такого друга немає? Коли доводиться переживати розрив стосунків самому, навіть не маючи кому про них розповісти. Відчуття самотності переповняє всі думки, непотрібна меланхолія та депресія руйнує нервову систему, людина стає інтровертом, аскетом, і на довгі роки тікає від світу не усвідомлюючи того, що і так після життя навіки її душа буде самотньою, тому чи варто любити самотність зараз, коли Бог дав шанс жити у радості та веселості із кимось? Але що робити, якщо самотність ніби переслідує людину, і людина так уже звикла до неї, що навіть не звертає на це увагу. Чим так душа завинила на земному гостюванню перед Творцем, якщо Він дав їй таку долю? Але ж по суті долю ми творимо самі, а Бог лише дав нам можливість це зробити самостійно, не нарікаючи на Нього.

«Саме тому ми повинні бути з тими, хто має почуття до нас і до кого маємо почуття ми, з тими, через кого всередині нас починають взаємодіяти почуття й емоції, котрі й становлять хімію життя. Тільки поруч з такими людьми все стає на свої місця, і ми дозволяємо собі бути справжніми. Не відпускай їх, тримайся за них міцно й нехай твоє життя бурлить і вирує від хімічних процесів, але пам’ятай: справді близьких людей не буває…» [120].

«Життєва хімія…це те, що ти відчуваєш усередині себе в певні моменти життя. Коли немає її – немає найчудовішого, що може бути в людині – немає почуттів. Усі люди, котрі тебе оточують, здатні відчувати, але не всі здатні відчути тебе… І навпаки… Ось, що в житті важливе» [120].