Оце потрапила мені в руки книга «Перстень Ганни Барвінок». Враження - то хвилююча оповідь про жіноче подвижництво, відданість  дружини своєму чоловікові істинно на все життя, подвиг сильної жінки, на долю якої випало чимало випробувань, бід, тривог…

Звісно, Пантелеймон Куліш - більше ніж визначна особистість, важко переоцінити вклад його в нашу літературу. Але як не просто витерпіти його характер, досить запальний і різкий, як непросто його гарячковість  мудро і терпеливо гамувати люблячій дружині Олександрі.

Впродовж подружнього життя стосунки з Кулішем «тріскалися» і летіли шкереберть, але їх рятувала  неймовірна відданість і жертовність. Чимало образ наніс їй чоловік, наніс  і смертельну образу: «Безплідна, немов пустеля». А вона  його продовжувала кохати…

У Куліша  ставали все більш напруженішими стосунки з багатьма колишніми друзями та сподвижниками, при тім числі з Василем Білозерським та Миколою Костомаровим. Тим, до кого Куліш міг прислухатися, був хіба Тарас Шевченко, лише він міг сказати йому усю правду у вічі, не боячись суперечки  чи образи. Таке відчуття, що Куліш би й з Шевченком розбив горшки, якби доля дозволила  на світі Тарасу Григоровичу трішки довше  пожити. Тож до всіх непростих своїх клопотів Олександрі Михайлівні не раз випадала ще й «мирова» роль, аби суперечки з колегами у чоловіка не перетворювалися у пересвари.

Мене вразив цей роман, що  прочитався просто на одному подиху. Не встигла й помітити, як перегорнула останню сторінку. Я відкрила постать Пантелеймона Куліша та інших видатних українських особистостей, які ми не вивчаємо на уроках літератури у школі чи на заняттях у коледжах або вишах, чи вивчаємо поспіхом і поверхово. Вражена образом Ганни Барвінок – це жінка, яка вміла поєднати письменницьку працю з веденням господарства, з умінням творити затишну атмосферу  сімейну, зберегти душевну чарівність й до сивих літ. Кулішів відвідає Олександр Кониський і напише : «Бачиш тут убожество, нужду, а душею чуєш спокій господарів, найпаче Олександри Михайлівни…Геть більше працює пані Кулішиха біля господарства; більше за свого чоловіка (встає на 2-3 години раніше його)». Вона робила все можливе заради свого чоловіка, якого цінувала й любила все життя, незважаючи на   образи. Вона вчить нас умінню пробачати.

Думаючи про майбутніх читачів цього роману, хотіла б сказати, що біографію  письменників  важливо дізнаватися  не з банальних підручників чи Вікіпедії, а  варто читати художньо-біографічну прозу, створену за життєвими правдивими джерелами. Прочитавши роман Івана Корсака,ще раз  переконуєшся  у цьому.