Своєчасний роман Юрія Винничука «Аптекар» - це хрипкий вереск літописця, який потайки ламає голову  над симптоматикою віку,  вписуючи «білим чорнилом»поміж рядків насущну фразу «Як порятувати інфіковане несусвітніми думками панібратство? І чи є взагалі панацея від абсурдних людських переконань?». Анамнез віку суголосний проблемам нашого часу, якщо розглядати левову частку наболілого у символічному ключі. Тут тобі і воєнні перипетії, і період «полювання на відьом», які володіють таємницями боротьби із недугами доби, і свої стратники. Ідейно-тематичний спектр твору є без перебільшення конгломератом, що розрісся із тріади традиційних прозових стовпів: любові, війни, маршрутів.

Роман побудований за реверсним принципом. Розповідь ведеться у двох площинах, де читачі навпереміну  мають справу то із акурат авторським письмом, то із записками Лукаша Гулевича, мемуари якого складають основу твору. Часові рамки текстового полотна вкрай вузенькі. Винничук зупиняється на проміжку 1646-1648 років. У цей час головний персонаж твору, Лукаш, повертається з Венеції до Львова, зазнавши травм у ході воєнних перепалок. Тут його аптекарська практика нестримно набирає обертів. Поряд із традиційною медициною чільне місце у тексті відводиться народним віданням, берегинею яких виступає спадкова знахарка Рута, язичниця, що поклоняється Святовиту.  Загалом жіноча  гвардія роману представлена контрастними героїнями, подекуди навіть контроверсійними.

Образ Амалії змальовується як еталонний з чоловічого огляду.  Поява її із кореня мандрагори  сприймається ніби новаторська інтерпретація міфу про походження богині краси. Щоправда, впродовж усього роману так і не вдається розгледіти, якою вона є насправді, позаяк автор нерідко приховує своїх персонажів за соковитими словесними формулами, відтак чуття мови видається потужнішим за чуття фіктивного світу.

Увиразнення  соціокультурного протесту  прочитується в  образі Юліани, архетипі жінки-воїна, що переживає конфлікт між духовним та тілесним. Її прагнення зрівнятися у правах з чоловіком, зайняти таку ж нішу, є проявом   сексуального революціонерства, проартикульованого маскулінним характером. Вона чи не єдина з персонажів, кому вдається вибратись із бранства титлів, бути ближчою до реальності, до читачів.

Поборницею маргінального пласту виступає Емілія,  заблукала овечка, яка стає жертвою брудної та ненаситної  вакханалії.  При описі цієї сцени Винничук за звичкою вдається до натуралістичної деталізації, виявляючи авторський вуаєризм. Смерть блудниці задає динаміки сюжету, повертаючи оповідь у інше, непередбачуване читачами подосі русло. Хоча й автор наголошує на тім, що «шляхта не свариться через повію», тим не менше, приділяє дискурсу розслідування вбивства повітрулі значну частину. Саме детективне нашарування обтяжує твір заяложеними парадигмами розвитку дії. Навіть неозброєним оком можна угледіти замаскований письменником ‘рояль у кущах’, збагнути, яка на нас чатує розв’язка.

Чоловічі образи твору виведені доволі пунктирно. Найяскравішим персонажем видається стратник Каспер. Відречення  від нього матері одразу ж після народження, відсутність у житті батька позначилися на його долі. Хлопець не навчився головного – любити, тому і став катом, для якого не існує моральних перепон. Він регулярно зраджує  із сарацинкою без жодних докорів сумління.

Роман «Аптекар» є смачною мікстурою із рідкісних мовних екстрактів, який не має аніяких протипоказань, проте тим, хто скаржиться на дефіцит авантюр, варто покладатися на ефект плацебо, адже свіжості та динаміки сюжету помітно не вистачає.