Спершу хотілося б кілька слів сказати про автора книжки. Антуан Аржаковський французький історик, філософ та богослов, колишній директор інституту екуменічних студій Українського Католицького Університету. Свого часу він працював в групі по вивченню російської еміграції при Інституті слов’янознавства в Парижі. Відповідно, він не тільки чоловік з європейською освітою, але й той хто знає Україну та Росію не тільки в сучасності, але й через призму історичних взаємин. Останні події, що відбулися на території нашої держави підштовхнули його до написання книжки «Розбрат України з Росією: Стратегія виходу з піке. Погляд з Європи», український переклад якої опублікувало видавництво «Віват».

Загалом, публіцистичний текст поділено на вступ, передмову, сім доволі великих за обсягом розділів, що в свою чергу поділені на менші підрозділи, та висновок.  В книжці багато зносок з поясненнями та посиланнями на згадані книжки, чи інтернет-сайти де були опубліковані матеріали, що доповнюють чи пояснюють основний текст.

Вже у вступі Аржаковський відзначає «мізерну кількість у всьому світі збалансованих і всеохоплюючих аналізів на тему російсько-української війни». Тут же він зізнається: «я хотів, щоб ця книжка була перекладена російською, оскільки я переконаний, що саме російський народ найбільш постраждає в результаті нинішнього конфлікту. Але російський народ, якому подають чимдалі менше достовірної інформації, ніяк не може зрозуміти, з одного боку, що його уряд розв’язав справжню війну проти України (лише незначна частина російського населення сприймає конфлікт з Україною як результат агресії Росії), а з другого – що це саме його відповідальність: вимагати від своїх керівників змінити політику щодо країн «близького зарубіжжя»».

У першому розділі автор прагне вникнути в причини того, що відбувається між Україною та Росією та акцентує увагу на тому, що «в Україні демонструють становлення держави-нації особливого типу – держави особистостей – носіїв двох культур. Ця оригінальна форма держави підписала вирок неімперіалістичному проекту Путіна».

В другому розділі Аржаковський прагне розібратися в міфологічних та богословсько-політичних аспектах на яких ґрунтуються погляди сторін-опонентів та звертає увагу на те, що «як українці не знають історію Росії як спадкоємиці Русі, так і росіяни не знають історію України як тієї ж спадкоємиці Київської Русі» та, «що Україна – це дуже давня нація, яка намагається ось уже понад чотири століття з динамікою, яку сучасні  психологи назвали б пластичною, відтворити свою колишню єдність, міфологізовану єдність часів Київської Русі».

Третій розділ автор присвятив інформаційній війні та засобам російської пропаганди. Він говорить, що «Російське телебачення фабрикує події, не рахуючись навіть з тим, що компрометуюча інформація зовсім неправдоподібна» та робить спробу розібратися чи можна довіряти російській «інформації».

Четвертий розділ книжки описує події в Україні з листопада 2013 по лютий 2014 року. Аржаковський звертає увагу читача на те, що «Революція Гідності мала чотири етапи: повстання, гнів, боротьба і, нарешті, перемога» та розповідає про них. Він говорить, що «українська революція багато в чому нагадує французьку» та не минає увагою зближення католицьких, протестантських і православних церков під час повстання.

У п’ятому розділі автор захоплюється постаттю Арсена Яценюка та робить спроби проаналізувати роботу уряду під його керівництвом. «Важко собі уявити, як було новому уряду братися за роботу в таких катастрофічних умовах – в умовах неоголошеної агресії з боку Росії, в умовах тиску радикально налаштованих протестувальників з Майдану, адже за роки бюрократії і тоталітаризму в народу майже не залишилося довіри до політиків» співчуває Аржаковський.

Шостий розділ присвячено кремлівській міфології. В ньому автор говорить про те, що «час усвідомити, що війна повернулася до Європи» та звертає увагу на міфологічність російського геополітичного проекту під назвою «Євразійський Союз».

В сьомому розділі Аржаковський акцентує увагу на агресії Росії проти Україні в 2014 році й анексії  Криму не зважаючи на гарантії захисту суверенітету її кордонів взамін на ядерне озброєння та відзначає, що східна Україна не хоче інтегруватися до Росії.

У висновку автор спробував вказати які кроки потрібно зробити для мирного примирення конфлікту, як з українського та російського боків, так і з боку міжнародної спільноти.

Аржаковський критикує концепцію Семюеля Хантінгтона про «теорію зіткнення цивілізацій» згідно якої Україна має розпастися на дві частини – західна, що сповідує католицизм, приєднатися до Європи, а східна, в більшості своїй православна, до Росії, хоча й відзначає, що «Хантінгтон був правий, намагаючись повернути «релігійний аспект» у політичний аналіз». Окрім того, Україна Аржаковському бачиться країною двомовною, двокультурною, екуменічною і в цьому він вбачає її принципову відмінність від інших європейських держав.

Звичайно, книжка є дещо кон’юнктурною  та не дає чітких порад щодо покращення складних взаємин України зі східним сусідом, хоча й цікаво, що події сучасності автор розглядає не тільки через призму історії, але й богослов’я.  Слід розуміти, що автор в першу чергу орієнтувався на читача з західної Європи, зокрема на французів. Тому й не дивно, що саме у Франції «Розбрат України з Росією» відзначили премією Григорія Орлика.

Книжка надрукована на білому папері та оформлена в якісну тверду обкладинку. Текст надрукований приємним для читання шрифтом. Та, на жаль, в самому тексті міститься доволі багато одруківок – враження, що видання терміново готували до друку.

Загалом, тішить, що європейці не залишаються байдужими до того, що відбувається в нашій державі. Окрім того, погляд з боку на події в Україні, дуже потрібний. Та наскільки цей погляд об’єктивний і вдалий залишимо судити читачу.