Що Ви читали останнім часом? Що сподобалося, а що ні?
Буквально днями вкотре перечитав «У пущі» Лесі Українки. Сильна річ, показує, в яких овечих личинах здатне ховатись фарисейство, в який спосіб морального прогинання відбувається диктат більшості. Це проблеми не тодішні, це наша сучасна карма також. Читав Фрідріха Шеллінга «Філософію мистецтва», Мішеля Уельбека «Розширення простору боротьби», «Світ як супермаркет», «Літературну есеїстику» прекрасного стильовою якістю, українського, доволі концептуального публіциста Дмитра Донцова, вибіркові матеріали з книги «Зустрічі і прощання» Григорія Костюка, «Син тіні» Олеся Ульяненка, «Ельзу» Олега Солов´я. Всього не назвеш. З журналів читаю, звісно, дещо минаю: «Кур´єр Кривбасу», «Березіль», «Дзвін», «Слово і Час», перечитував кілька старих номерів донецького літературного журналу «Кальміюс» (редактор - Олег Соловей). Старі журнали дають живе відчуття того, їхнього часу. Вражений був книжкою Степана Процюка «Руйнування ляльки» - трагічна оптика, проблема вичавлення людської гідності у суспільстві супермаркету. З літературознавства найбільше вразила книга Гарольда Блума «Західний канон». Після неї починаєш значно виразніше відчувати береги літературного процесу.

Найбільше розчарування від роману Сергія Жадана «Ворошиловград». Насправді очікування були інші.

Що плануєте прочитати?

Якщо говорити вибірково, то книгу Ярослава Дашкевича «...Учи неложними устами сказати правду. Історична есеїстика» (видавництво «Темпора»), дочитати нарешті «Історію Європи» Нормана Дейвіса, «Оксиморон» Володимира Моренця, «Спогади» Миколи Руденка.

Що б Ви радили почитати іншим?

«Чарівну гору» Томаса Мана в українському перекладі Романа Осадчука, «Есеїстику» Валентина Мороза (видавництво «Сучасність», 1975 рік) - досить актуальні тексти станом на тепер, а з літературознавства - Марко Павлишин «Ольга Кобилянська: прочитання».