-  Що Ви читали останнім часом? 

- Останнім часом читав дуже різні книжки – «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко, «Аристократа з Вапнярки» Олега Чорногуза, щоденники Кнута Гамсуна – з останнього періоду його життя, коли він був позбавлений свободи пересування за співпрацю з нацистами. Знайомлюся з концептуальним текстом Володимира Нікітіна та Юрія Чудновського «Основание иного» («Заснування інакшого» – я б так переклав цю назву, хоча «основание» в даному випадку можна розуміти подвійно – і як «засновки»).

Ну, різні монографії та автореферати, які доводиться читати в режимі наукового функціонування, не рахуються.

Книжки, яка б захопила по-справжньому, останнім часом ніяк не трапляється. І цього разу відчуваю: щось із прочитаним не так, але в кожному випадку по-іншому. Нікітін і Чудновський формулюють свої тези аж надто абстрактно, прагнучи, вочевидь, такої міри універсальності тесту, за якої губиться зміст комунікації. Або справа в іншому: книга розрахована на «форматування» свідомості, а мій «вінчестер» чинить спротив))

Легкість буття періоду розвинутого соціалізму, якою просякнутий авантюрний роман Чорногуза, також не резонує з сьогоднішнім настроєм і суспільними реаліями. А текст Костенко, навпаки, надто депресивний, навіть у тих частинах, що є нібито пафосними й оптимістичними.

- Що б Ви радили почитати іншим? 

 - Читати порадив би за принципом «кожному – своє», до того ж, з поправкою на поточну особистісну кон’юнктуру (за принципом «кожному овочу – свій час»).  Для тих, хто перебуває в синхроні з моїми станами, поділюся планами на літо. Поки що примітив на полиці саму лише класику – пара томів Набокова, Михайло Орест, Герберт Маркузе, Каганцеву «Націю золотих комірців» треба було б нагадати. Усе це дуже різне, але й хочеться контрастів. Можливі зміни:).