У будь-якому разі, крім професійної вдачі, відомій журналістці зазвичай допоміг випадок. Історія, яку їй розповіли в одній з резиденційКоннектикуту, вона використала в якості історичного фактажу для свого роману. Можна, звісно, було б порівняти з деякими нашими авторами, які за грант просиджують у закордонних архівах по кілька місяців, привозячи звідти лише торби зі шматтям і відрощену біографію, але краще розповімо, як це робиться насправді.

Отже, «Бузкові дівчата» Марти Холл Келлі – це справжня історично-біографічна сага, напружене дійство якої не відпускає читача до самого трагічного фіналу. Дія відбувається наприкінці 1930-х років, коли на світом нависла загроза війни, триває протягом Другої світової, а завершується аж всередині 1950-х. Утримувати напругу допомагає зміна оповідного регістру - з географічного на соціальний, адже всі три «квіткові» героїні роману мешкають в різних країнах, на різних континентах, і належать до різних, знов-таки, соціальних груп. Кароліна Феррідей – героїня з театральним минулим, працює у Французькому консульстві у Нью-Йорку. Її життя кардинально змінюється, коли гітлерівська армія вторгається до Польщі у вересні 1939 року, а невдовзі у 1940 році окуповує Францію, куди вона переїздить. Кася Кужмерик з Польщі пізнає життя в окупації, починаючи виконувати доручення підпільного руху опору. Нарешті, амбітна німецька лікарка потрапляє на працю до жіночого табору, в якому  стає однією з тих, що робили досліди над живими людьми.

До речі, саме тут романна дійсність стикається з життєвою реальність, адже мова про тих п’ятдесятьох польських жінок, відомих як «кролики», що вижили у концтаборі Равенсбрюк, і про яких авторці розповіли вже за нашого часу. «Наступного ранку нас різко розбудило виття сирени, - розповідає польська героїня. - Я тільки-но встигла задрімати і побачити вві сні, як ми з Петриком купаємося в ставку у Любліні, аж раптом о третій тридцять ранку в нашому бараці ввімкнули світло. Та найнеприємнішою обставиною було виття сирени, таке пронизливе і гучне, наче виходило із самісінького пекла. Під звуки тої сирени Роза зі своїми помічницями пішла вздовж рядів койок. Одна помічниця бемкала ложкою по бляшаній сковороді, друга штрикала сплячих ніжкою ослінця, а Роза бризкала в обличчя сплячих жінок водою з відра, яке несла. - Вставайте! Мерщій! Всім підйом! - гукали вони. То був такий особливий різновид тортур».

Варто додати, що все в житті трьох жінок сталося не так, як хотілося, особливо «не пощастило» німецькій героїні, яка потрапила під Нюрнберзький процес, описаний в романі доволі реалістично. Натомість історія решти продовжилася вже у 1950-х, і тут вже правила Америка, чия «представниця» в романі продовжує оповідь. Можливо, комусь видасться, що це не так, утім, в історії, коли світ було поділено між державами-союзницями, мир у ньому забуяв саме з такою «квітучою» силою країн-переможниць. І саме на цьому етапі сюжет роману набув документальної реальності, коли виникли численні благодійні фонди, як французькі, так і американські, і зокрема Комітет допомоги Кроликам з Равенсбрюка, створений жінкою, іменем якої була названа резиденція, де авторка роману почула цю трагічну історію.

«Минуло трохи більше десяти років відтоді, як Аніс Постель-Віне залучила мене до цієї шляхетної справи, і ми з матір’ю віддавали їй всю свою душу, регулярно листуючись з постраждалими польськими жінками, - згадує «однойменна» героїня один з благодійних заходів. - Ще ніколи танцювальний зал готелю «Волдорф» так чудово не виглядав. Голлівудські знаменитості та великі цабе з Вашингтона нескінченною кавалькадою курсували залом і віталися одне з одним, тримаючи в руках келихи з коктейлями. Але все це видовище затьмарювала собою одна жінка. Всі присутні - і чоловіки, і жінки - очей не зводили з Мерілін Монро».

У такий «романний» спосіб наприкінці дійства «бузкова» краса хоч не врятувала світ, але точно відтінила його «воєнну» історію. 

Марта Холл Келлі. Бузкові дівчата. - К.: Нора-Друк, 2017. - 544 с. - серія «Читацький клуб».