Засідання інтелектуально-філософського клубу «Вершини», що відбулося у ресторації Мулярових напередодні 165 річниці з дня народження Івана Яковича, змусило присутніх замислитися і висловити свою небайдужість до ситуації, долучитися до висвітлення теми «Відомий і невідомий: педагогічні, психологічні та філософські аспекти вивчення творчого доробку великого Івана Франка». На засіданні я тільки частково окреслив своє бачення цих аспектів. Тут, але тільки тезово, спробую висловитися більш обширно.

1.  Іван Франко писав багато і різного. Дуже часто він відгукувався на політичні віяння, на поклики часу. Відгукувався, у тому числі, і римованими рядками. Ці рядки мають декларативний, програмний для автора характер. Вони втратили актуальність і тому їх варто згадувати лише у контексті політичної чи громадянської позиції автора. Адже вони мають тільки інформативну, біографічну, історичну цінність, але не мають жодної художньої цінності. Вони не говорять про Франка як про генія, вони характеризують його як трудоголіка, як революціонера, як кандидата в депутати, як живу людину…

2. Щоб не бути голослівним, проілюструю сказане на язичницькій молитві до землі «Земле, моя всеплодющая мати…» Візьмемо, для прикладу, тільки дві останні строфи:

Дай і огню, щоб ним слово налити,

Душі стрясать громовую дай власть,

Правді служити, неправду палити

Вічну дай страсть!

Силу рукам дай, щоб пута ламати,

Ясність думкам — в серце кривди влучать,

Дай працювать, працювать, працювати,

В праці сконать!

Текст, наскрізь декларативний, говорить про позицію автора та його прагнення служити правді, боротися з кривдою та працювати аж до самої смерті. Сконати в праці…

Іван Франко працював щоби вижити. Йому платили за роботу копійки і він виснажувався до неможливості, пишучи з самісінького ранку до пізньої ночі у холодній та сирій квартирі, часто напівголодним. Саме така праця і привела його до могили, спричинила ранню смерть.

Сьогодні жоден учень чи студент, жоден читач в Україні ХХІ віку не мріє «в праці сконать». Праця має приносити моральне, інтелектуальне та матеріальне задоволення. Насолоджуватися плодами улюбленої праці сучасна людина хоче щодня, щороку, а не чекати до пенсії, якої потім не вистачатиме на лікування набутих у процесі роботи хвороб. Саме тому такі тексти геніального Франка не варто популяризувати, класти на музику, цитувати наліво і направо. Як, до речі, на мою суб’єктивну думку, не варто популяризувати і ті тексти, у яких він долучається до хору плакальщиків. Україна сильна, наш народ могутній – нам треба творити, а не пускати сльозу за втраченими можливостями.

3.  До вибраних творів генія Івана Франка у нинішній час, до навчальних програм у школах та університетах сьогодні мають потрапляти не такі твори, про які я згадував вище, а поезія образна, метафорична, емоційно насичена, саме така, яка характеризує Генія. Таких поетичних і прозових творів у доробку Івана Яковича предостатньо. І є такі твори для всіх вікових категорій українців. Бо тільки такі твори можуть виховати у читачів любов до Франка, любов до Слова, любов до Поезії взагалі. Можуть формувати вишукані естетичні смаки. Про любов до читання говорити тут не буду.

4.  Місто Івано-Франківськ, як і село Лолин, є місцями любові Івана Франка. Саме сюди він ходив на побачення, саме тут переживав романтичні пригоди, саме тут надихався глибоким і справжнім коханням. Саме це місто носить ім’я генія, одного із трьох батьків нації. Але він присутній тут тільки пам’ятником, назвою вулиці, кімнатою-музеєм та на двадцяти гривневих купюрах. Якщо, наприклад, приїхати у Зальцбург, то ви будете вражені кількістю червоних, золотистих і білих кольорів, що їх обрали австрійці для барвистої символізації Моцарта. Моцарт у місті присутній усюди. Сотні видів цукерок із його портретами, крамниці і кіоски у означених вище кольорах, книги з нотами та диски із записами його музики, листівки, плакати, банери, біл-борди… На кожній вулиці, на кожній площі міста турист відчуває фізично, що він приїхав у місто геніального композитора Моцарта. А наш рідний Франківськ схожий на всі інші міста заходу України і нічим (майже нічим) не промовляє до гостей про свого Генія. Жодного плакату до дня його народження у місті немає.

5.  Майбутніх громадян України, нинішніх учнів виховує школа, батьки і середовище. Середовище, до речі, виховує і учителів, і батьків. Завдання влади (надзавдання місцевої влади) створити таку атмосферу у місті, яка би формувала любов до малої і великої Батьківщини через усі канали всіма чинниками, у тому числі і через гордість за свою націю та її творців. Ми всі пишаємося Франком, звісно, але цього ніде не видно. Це ніяк не проявляється візуально. Наша любов до Франка прихована не тільки від оточуючих, не тільки від гостей міста, але і від самих себе.

6.  Ресторація Мулярових із сьогоднішнього дня має у своєму меню каву за рецептом Івана Франка. Це перший крок до популяризації поета і патріота через вплив на смакові рецептори громадян. Кажуть, що шлях до серця часто пролягає через шлунок. Чому ж не піти і цим шляхом? Вірю, що буде у нас скоро і гастрономічний туризм, що базуватиметься на місцях, де Франко бував, на стравах, що він їх любив. І цей туристичний маршрут приречений бути одним із найпопулярніших і не колись там, а у найближчому майбутньому.

7.  Література вчить жити. Вчить відчувати, співпереживати, співчувати, любити, творити, співіснувати, бути сильними і мудрими. Твори класиків української літератури, світової літератури виховують здатність мислити критично і системно. Саме завдяки знанням, отриманим на уроках літератури, дорослі люди – колишні учні приймають правильні рішення. Саме завдяки системному і критичному мисленню, яке мала би давати кожному школа – не батьки і не середовище – саме завдяки цьому мисленню люди не піддаються зомбуванню і стають стійкими проти маніпуляцій. У них прищеплюється імунітет від неправди. На жаль, таких людей із таким імунітетом у нашому суспільстві не так уже і багато. Але вони є. За ними майбутнє кожного з нас, майбутнє нації і держави – Великої і Могутньої Незалежної України.

З днем народження Івана Франка, друзі!