Автори, моделюючи сценарії майбутнього Росії, звісно ж, ані словом не обмовилися про мрії кремлівського вурдалаки про "безсмертя" (так-так, сам путін переконував лідера Китаю, що таке може статися). Бо коли писалася книга, про наміри Пу бути безсмертним публічно ще не говорилося.

Денисенко і Пирович зробили без перебільшення колосальну роботу. Вони пояснили, звідки взявся Путін, а за ним – путінізм, чому колишній КДБіст втратив довіру до силовиків і хто, найімовірніше, визначатиме курс Росії після його відходу (а точніше – смерті).

Прекрасна книжка, гарний виклад. Це література, яку я люблю.

Утім, після прочитання "Постпутіна" у мене залишилося одне "але". Я б не був таким оптимістом щодо того, що у наступні 50 років нам доведеться жити з Росією. Точніше – з тією Росією, якою вона є тепер.

Численні національні республіки, регіональні еліти, ігнорування потреб периферії та загальна деградація інституцій — усе це є потужними тріщинами в фундаменті путінського монстра. Варто лише ці тріщини зробити глибшими і такими, які не можливо заліпити бетоном Медвєдєва чи Кирієнка.

Цілком може статися так, що вже за десятиліття ми матимемо справу не з "постпутінською Росією", а з "постросійським простором". У якому нам доведеться мати справу з новими, незалежними чи конфедеративними утвореннями.