Цей Форум для мене був дещо важчий за навантаженнями, ніж всі попередні 22-а Форуми видавців. (Адже я брала участь зі стендом у всіх, крім першого, форумах. Хоча раніше до 2014 року в одній іпостасі – директора і співвласника видавництва «Кальварія», з 2014 року – вже як власник «Видавництва Анетти Антоненко»). Тобто як бачите – мені є що порівнювати і на яку статистику спиратись.

Зрештою я задоволена, що всі мої задачі було виконано і деякі навіть перевиконано.

Серед технічних – докорінно змінити концепцію стендового простору, прибрати стандартні столи-стільці-панелі, розширити зону вільного доступу, правильно організувати місце для імпровізованих автограф-сесій. Якщо коротко – зробити стенд, в який хочеться повернутись і в якому затишно і спокійно. 

Серед професійних – видати «правильні» книжки до Форуму. За багато років участі у виставках я зрозуміла одну річ – не треба до виставок видавати все і вся, гнати співробітників, надриватись. Треба просто «правильно вибрати», які саме книжки мають привернути увагу у Львові. В цьому виборі дуже багато складових і невідомих, але в 2016 році мені вдалось те, до чого я прагнула багато років: аншлаг на презентації, море людей на стенді під час автограф-сесії … і закінчення накладу вже в суботу. Це все про книжку Остапа Дроздова «№1». Ця книжка «зробила» мій 23-ій Форум. 

Стосовно загального. На перший погляд стало менше відвідувачів. Але вони стали більш досвідченими. Практично нема людей – «а я просто подивлюсь». Читачі і покупці стали більш сконцентрованими і поінформованими, а тому стало легше з ними спілкуватись. Не було помічено крадіжок зі стендів, не ходили знані «тьотки», які дурили видавців великими номіналами гривень.

Я мало чого бачила на Форумі, бо цілими днями була на стенді. Але деякі спостереження є.

Кількість подій все так само зростає від року до року. Але кількість не переростає в якість, нема селекції, зрештою нема навіть такої кількості бажаючих відвідати заходи і часто захід просто зривається. Приємно було бачити організацію медпункту в цокольному поверсі, де йшли долікарські огляди. От якби ще організувати камеру схову для торбинок з книжками в цоколі, то було б дуже добре! На мій погляд, добре працював колектив координаторів. Зрештою в мене не було жодного питання, якого я б не змогла вирішити впродовж 5 хвилин. Мені явно не подобається організація заходів в кафе і ресторанах, бо мені особисто неприємно спілкуватись, коли хтось жує. Я добре розумію, що це культура французького спілкування, європейського, але для мене вона є штучною. Тому я свідомо навіть не розглядаю такі майданчики.

Кожен, звісно, бачить в Форумі щось «своє» - кому імпонує потусити на заходах, а хто працює на стенді. Зрештою я лишилась задоволеною, хоча і змученою, «но с чувством выполненного долга».