Втім, сама поява таких дискусій свідчить про важливу річ: суспільство, попри загрозу знищення і щоденний досвід війни, не відмовляється від культури, продовжує читати книжки й вимагати від них не лише чесності, але й художньої новизни.

Так, наприклад, «Рок-н-вірші» Романа Лябиги – це не просто збірка поезій, а своєрідний поетичний альбом, у якому музика, література, історія, філософія, спорт і особиста пам’ять зливаються в єдиний простір. По суті, це велика композиція, де кожен розділ виконує роль окремого треку, а всі разом утворюють концептуальний рок-альбом про людину, її пам’ять і віру. У цьому альбомі поруч існують Pink Floyd і біблійні псалми, Курт Кобейн і Альбер Камю, родинні спогади й сучасна війна. А ще ж з’являються Лобановський, Блохін, Беланов, Шевченко, Мессі! Особливо показовою є постать Валерія Лобановського, бо наразі він постає не лише видатним тренером, але й символом українського характеру – дисциплінованого, наполегливого, здатного перемагати значно сильніших суперників. У певному сенсі Лобановський тут виконує ту саму роль, що Камю у філософському вимірі чи рок-н-рол у культурному. 

До речі, у цій збірці навіть рок-н-рол – не декоративний фон і не ностальгія за юністю. Він виступає способом мислення, окремою формою світогляду. Саме через рок-н-рол автор говорить про свободу, бунт, самотність. У його поетичному просторі гітарний риф стає майже філософською категорією, так само, як Альбер Камю – у відповідному розділі, де автор вступає в своєрідний діалог із клясиком екзистенціалізму. Камю тут стає співрозмовником сучасної людини, яка так само опиняється перед абсурдом історії, війни й смерті. І поетичні варіяції на теми «Стороннього», «Чуми» чи «Вигнання і царства» при цьому перетворюють прозові сюжети на особистий досвід. 

Водночас книжка не обмежується інтелектуальними рефлексіями, і значне місце в ній посідає пам’ять – родинна, історична, національна. Ну й, звісно, кохання, куди ж без нього у цій самій пам’яті поколінь. «Бетті Пейдж помолодшала мов, ожила? / Ні, ти інша і навіть краща! / Закохався у тебе, зізнаюся, я, / Із Орджонікідзе Даша». Можливо, особиста історія тут і не постає частиною великої історії народу, але приватна пам’ять про «живе» життя точно стає формою культурного спротиву забуттю. Так само, до речі, як і футбол, про який вже була мова. Для автора – це не просто гра. Це ще одна форма колективної пам’яті, міфологія поколінь, територія спільних емоцій і перемог.

Мабуть, саме тому «Рок-н-вірші» важко звести до якогось одного жанру. Це водночас поетична антологія, музичний плейлист, родинний архів, футбольний альманах і філософський щоденник. Усі ці складники утворюють живий, багатоголосий світ, у якому рок-н-рол, Камю і Лобановський виявляються не такими вже далекими один від одного. Адже кожен із них по-своєму говорить про свободу, вибір і людську гідність. І саме ця віра в людину – попри війну, втрати, абсурд і хаос – є головною мелодією книжки Романа Лябиги.