Лариса братиме інтерв’ю у людей мистецтва за власним вибором. Серед них будуть і відомі особистості, і ті, чиї імена стануть для читачів відкриттям. Перша розмова – з Тамазом Аваліані. Це перше інтерв’ю, в якому письменниця та телеведуча виступає у ролі журналіста-газетяра.

Тамаз Аваліані – грузинський художник-самоук, це додає йому спорідненості з актором Жераром Депардьє, котрий ніколи не вчився на актора, – акторство живе в його серці. Так само в серці тбіліського художника Аваліані живуть картини. Він схожий на гірського орла. Як орел застигає й ширяє у небі, так само відчувається політ художника в кожній із його картин. Тамаз у грудні ще раз збирається подарувати світ своїх картин львів’янам, тому хочеться, щоб жителі Леополіса познайомилися з ним ближче. Його улюблені художники – парадоксальний і яскравий Сальвадор Далі та ніби знаючий усе про тіло людини Мікеланджело, йому сняться чорно-білі сни, можливо, саме тому свої картини він творить кульковою чорною ручкою. Про Львів, Тбілісі, картини, красу та силу ми і говоримо з художником.

- Ти народився в Тбілісі, і це – твоє місто. Деякий час мешкав у Львові. Для мене енергетично це чимось схожі міста, вони з’єднують каміння бруківки, стін та небо. Камінню цих міст завжди є про що розповісти. Чим для тебе є Тбілісі, який твій Львів?

- Тбілісі – це земля, Львів – це небо. Тбілісі – місто, котре я люблю, тому що народився там, тому що місто виховало мене, навчило, укорінило в мені життєві знання, котрі мені знадобились. Тбілісі – місто, в якому я відчуваю свій дім, а дім – це спокій, злагода та затишок. Львів – це місто, котре люблю так, як люблять та поважають красу жінки, мистецтва. Зовні Львів схожий на Тбілісі, львівська архітектура на мене позитивно діє, постійно фотографував все, що бачив. У Львові я почуваюся птахом. Люди дуже теплі... Три місяці, протягом яких я мешкав у Львові, подарували мені багато гарних та справжніх друзів.

- Твої картини говорять до мене співучим багатоголоссям. У кожній з них відчуваю виноградну лозу, сонце та землю, чую вітер, але не відчуваю води. Як сам відчуваєш свої картини? І чому я в них не відчуваю води, ти ж у минулому моряк, а кажуть, що вода моряка не відпускає ніколи.

- Для кожного хлопчика мореплавання – це романтика, романтичним юнаком я вступив до “морехідки”, а коли закінчив училище, збагнув, що це не моє. Бо я можу знаходити та бачити романтику в інших речах. Тому почав малювати, і мої картини є документальною та чесною стрічкою про мене.

- Техніка, якою працюєш, – дивовижна, пишеш картини кульковою ручкою. Така техніка не терпить помилок. Один неправильний рух – і картину зіпсовано.

- Я тому і обрав кулькову ручку, що вона не пробачає помилок. Це майже як життя. Один неправильний рух, штрих, напрям – і картину можна викидати. Втім, і в житті також таке трапляється, іноді ручка пробачає помилку, але сюжет картини, як і доля людини, від цієї помилки змінюється.

- На твоїх картинах жінки – уособлення гармонії тіла та серця. Коли ти пишеш жінок, що є найбільш важливим для тебе? Як донести естетику жіночого тіла, чуттєвість?

- Я люблю та відчуваю жіночу вроду.

- Твої старші сестри – Тамара та Ніно – також художниці. Вони визнали першість твоєї майстерності, але не зрадили мистецтву, а знайшли інше застосування своїм здібностям – стали дизайнерками. Це свідчить про те, що в родині Аваліані сильні жінки. А в чому твоя сила?

- Знаєш, про це можна довго розмірковувати. Сила в місті, котре мене виховало, сила в містах, де я був. Сила в красі, яку я бачив. Але тобі подобаються мої картини?

- Безперечно.

- Тож у цьому і є моя сила.

- Письменник Едгар По на літературних раутах говорив, якщо хочеш написати про крука, ніколи не думай про крука. Про що ти думаєш, коли твориш свої картини? Про що думав, коли створював образ Данила Галицького?

- Не хотів малювати стандартний портрет короля Данила. Перед тим, як почати малювати, довго думав про сюжет. Уявив себе в той час, коли жив Данило, чесно кажучи, вибудувати та вигадати сюжет було складно, і я почав розуміти, що нічого не можу вигадати, але коли я наніс перший штрих – відчув самого Данила, миттєво зрозумів все та всіх, що там має з’явитися.

- Мені подобається твоя картина “Колодка”. Все настільки ретельно та смачно промальовано, що кортить дізнатися, що за дверима, і попросити, щоб ти намалював ключ. Що за дверима, ти знаєш? Кому б ти відчинив ці двері і кому б хотів відкритися сам?

- Лариско, ти правильно зрозуміла, що цю колодку може відкрити тільки та людина, в якої є ключ. Поки що ключа нікому не віддав, а якщо і віддам, виключно до надійних рук.


На фото: Король Данило (чорна кулькова ручка).

Лариса Денисенко