Тобто насправді вона не зовсім нова: перше англійське видання побачило світ іще в 1974 році, друге – у 2000 році. Упорядником виступив історик українського походження з Нью-Джерсі Тарас Гунчак.

Ведучий презентації, відомий історик Юрій Шаповал, на самому початку закликав присутніх поставитися до назви книжки, а відповідно й до теми російського імперіалізму, не заполітизовано, суто по-історичному. Як і варто було чекати, ніхто його не послухав. А, наприклад, Тарасу Чухлібу ця тема навіть правила за привід поміркувати, чому 1990 і 2004 року маніфестанти не ввійшли до українського парламенту…

Книжка містить статті різних авторів про те, як Росія впроваджувала свої імперські плани в різний час (до речі, учасники розмови, здається, як самозрозумілу істину приймали те, що і нинішню Російську Федерацію варто розуміти як імперію) і в різних регіонах – на Балканах, у Балтії, на Кавказі, в Азії, в Україні тощо. В українському виданні додано три вже сучасні статті – Юрія Шаповала, Володимира Бандери (про нього на очікуване запитання ведучий сказав: „не родич і навіть не однофамілець”) та самого Тараса Гунчака. Але в цілому, як зазначив один із промовців, Віктор Горобець, загальному матеріалу книги вже близько сорока років, і за цей час, звісно, виникло чимало інших трактувань і розумінь історичних подій. Інша неоднозначність книги – надто віддалений погляд дослідників. Як наслідок, у їхніх статтях можна прочитати дивовижні для українців речі, як-от про галицького князя Романа як одного з предтеч російського імперіалізму. Неочікувано виглядає і те, що деякі зарубіжні історики не згадують, приміром, українських козаків як силу, котра чинила опір імперії, натомість згадують у цьому контексті чувашів і тунгусів.

Зате Валентина Шандра похвалила збірку за детальність (приміром, у ній чітко розписано старі й нові назви кавказьких народів). А ще за чітке визначення Росії як континентальної імперії – саме воно показує, що межі такої імперії були досить умовними, їй було легше поширювати свою територію й асимілювати підкорені народи. Також вона радить ознайомитися з цікавими матеріалами про економіку імперії, її фінансування.

Виступ польського літературознавця Олі Гнатюк Юрій Шаповал проанонсував цитатою з Руссо, зверненої до поляків: „Якщо не можете зробити, щоб Росія вас не проковтнула, зробіть принаймні так, щоб вона вас не перетравила”. Слова виглядають більш ніж актуальними і для нас, зокрема й на тлі розповіді Гнатюк про те, як її у Святогірській лаврі змушували перейти з російської на українську. У книжці їй не дуже сподобалася „російська перспектива” бачення багатьох конфліктних ситуацій, наприклад, показ польсько-російського конфлікту як змагання двох імперій. Додам тут від себе, що проблема „бачення російськими очима” дуже помітна не лише в галузі історичної науки. „А ще дивуєшся, наскільки старими та перевіреними методами щоразу послуговується Росія – жодної інновації!” – додала наостанок Оля Гнатюк.

Історик Михайло Кірсенко теж розповів свою історію про лавру, тільки вже Києво-Печерську. Його знайомий, католицький єпископ, якось, переглядаючи там релігійну літературу, спитав, чи є книжки українською. На що отримав відповідь: „По-украински молятся только католики, а мы – православные”. Кірсенко належить до тих, хто найменш драматизує російський імперіалізм. Для початку він заявив, що кожна імперія, навіть найлютіша, завжди містить у собі елементи фіктивності. Взяти Російську імперію: її прапор є зміненим голландським, герб узяли з Візантії, а гімн переробили з англійського. Умовною є й географія Росії – її „центральною частиною” вважається те, що з точки зору здорового глузду мало би зватися західною околицею. Михайло Кірсенко також виголосив прогноз-натяк: історія не знає випадків реального відновлення мультинаціональної імперії, яка вже почала розвалюватись. „Цей процес незворотний, і щоб зберегтись у нинішніх кордонах, Росії слід перестати бути імперією”.

Політолог Анрдеас Умланд у своєму виступі замислився над смисловими відтінками російських слів „русский” і „российский” та їх трактувань у інших мовах, а ще розповів про зростання у нинішній Росії так званого „революційного імперіалізму” а-ля Дугін, цей різновид імперської ідеології прагне поширитися поза традиційні межі імперії Романових.

А Іван Драч нагадав присутнім, що до створення Російської імперії дуже причетні й українці. Починаючи від Феофана Прокоповича, багато українських інтелектуалів стали імперськими ідеологами. „Без розуміння цього, як і без розуміння феномену твердості, впертості російського народу, не усвідомити суті цієї кривавої імперії” – сказав поет і член гуманітарної ради при президенті Януковичі.

Завершив презентацію Юрій Шаповал жартом про те, що єдине, чого бракувало під час заходу – це самих російських імперіалістів. Утім, знаючи їхню манеру вести дискусії, з ним важко погодитися.

Олег Коцарев