Re: цензії
- 18.11.2025|Ігор ЧорнийУ мерехтінні зірки Алатир
- 17.11.2025|Ігор ЗіньчукТемні закутки минулого
- 16.11.2025|Ігор ПавлюкЛірика поліської мавки
- 08.11.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськСвітлойменність
- 05.11.2025|Віктор ВербичКоли життя і як пейзаж, і як смерть
- 04.11.2025|Дана ПінчевськаГаличани та духи мертвих: історія одного порозуміння
- 04.11.2025|Надія Гаврилюк“Перетворює затамування на захват”: поезія Богуслава Поляка
- 03.11.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськІспит на справжність
- 02.11.2025|Богдан СмолякЗахисник Істин
- 31.10.2025|Володимир Краснодемський, журналіст, Лозанна, ШвейцаріяЯк змосковлювали ментальність українців
Видавничі новинки
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Брат Лишега і його друзі
Це нагадує ривок бігуна на короткій дистанції, що конче мусить забезпечити перемогу, бо наздогнати годі.
Саме так Олег Лишега колись написав ті вірші, за які його вознесли на п’єдестал метрів, посадивши на зручне і привабливе місце, де нині можна просто сидіти, і самої присутності вже цілком достатньо.
Ці вірші містяться у першій книжці «Великий міст», яка вийшла 1989 року. Лишезі на тоді було вже сорок. Такий пізній дебют зумовлений офіційною забороною друкувати свої твори з 1972 року за участь у літературному колі «Львівська богема» і за публікацію в самвидавному альманасі «Скриня». Та, вочевидь, опублічення власної творчості ніколи не було самоціллю для письменника, а тому він займався різними справами, далекими від літератури, але, без сумніву, дотичними до поезії. Відтак його письмо сягнуло унікального концентрату китайського стоїцизму і американської неприрученості . Як твердять критики, на ґрунті сучасної української літератури поезію Лишеги нема з чим порівнювати і важко виснувати якусь придатну типологію, що могла би без решти поглинути непізнаванних у їхній архаїчності коней, лебедів і черепах, які населяють і другу збірку віршів «Снігові і вогню».
Зрештою, їх всього дві. Лишега належить до тих літераторів, що пишуть мало, але вагомо. Ці не надто об’ємні книжки переважають десятки талмудів багатьох розпіарених авторів. Це ж треба так ненавидіти свого читача, аби написати так багато!.. Лишега свого читача любить, а тому ощадливий у письмі. І ще він має таку думку, що словом страшенно спекулюють, тому не хоче особливо долучатися до такого розбазарювання. Саме тому ще одним виявом творчості обрав скульптуру, яку виконує виключно сокирою. За його словами, всілякі стамески дуже манірні, а сокира пряма і безкомпромісна. І справді, роботи Олега Лишега дуже рішучі і експериментальні без надміру естетики. Чого не скажеш про літературну творчість.
Третя книга письменника «Друже Лі Бо, Брате Ду Фу..» вийшла у літературній агенції «Піраміда». До неї увійшла однойменна п’єса, оповідання та есеї, які раніше публікували лише в періодиці і всіляких антологіях. А також велика розмова, записна Тарасом Прохаськом, що раніше виходила окремою книжечкою у серії «Інший формат» івано-франківського видавництва «Лілея-НВ».
У цьому виданні зібрана майже вся прозова творчість Лишеги. Оповідання з першого розділу «Людина в просторі» написані ще у вісімдесятих. Тексти з циклу «Княжий затон» – у дев’яностих, а есеї – на початку двотисячних. П’єса «Друже Лі Бо, Брате Ду Фу..» вперше публікована 1992-го у журналі «Сучасність». Себто пройдено чималий шлях. Окрім того, на обкладинці та шмуцах зображені скульптурні роботи автора, а також на перших сторінках книжки знаходимо репродукцію автопортрету, виконаного на дерев’яній дошці.
Перше враження таке, що ця проза всуціль асоціативна і майже позбавлена фабульності. Якщо хотіти проілюструвати на конкретному об’єкті, то найкраще до цього надається кактус, коли деталі виростають одна з одної, а не лінійно чи за принципом розгалуження. Десяток сторінок з оповідання «Син» є фрагментами з колись безповоротно загубленого роману «Пава». Надзвичайно важливим сегментом книжки є вже згадуване інтерв’ю, означене як «Балачки з Прохаськом», позаяк Лишега-літератор дуже скрупульозний у письмі і намагається говорити точно . Натомість ця розмова розкриває його як людину, що може говорити безкінечно і надзвичайно метафорично. Сам Прохасько наголошує, що «завжди собі уявляв, що саме так має виглядати ідеальна українська есеїстка найближчого майбутнього – та, якої нестерпно бракує. Так говорить у побуті, так мислить нащодень Олег Лишега».
Книжка «Друже Лі Бо, Брате Ду Фу..» ввійшла до фінальної п’ятірки «Книги року Бі-Бі-Сі». На жаль, перемогу здобуло інше видання, яке теж є вартісним, але в одному з перших відгуків на книжку Лишеги експерт конкурсу, телеведучий Андрій Куликов зауважив, що її «добре читати зимовими вечорами – вона зігріває лункими п´янкими реченнями, які так кортить вимовити. І буде то змістовна і щира розмова з собою, бо ця книга – для читання на самоті. Вона просотує теплом (рисового?) вина і огортає пахощами паличок для куріння, занурює у роздуми і витягує з поспіху».
І справді, зовсім не хочеться вдаватися до оцінкових літературознавчих суджень, адже до цих текстів не можна ставитися об’єктивно, як людина не може бути об’єктивною відносно своїх рідних передусім тому, що їх любить. І поезія, і проза Олега Лишеги вселяє любов до світу, бо світ описаний з великою любов’ю. Кожен персонаж, ліричний герой або навіть образ є для тебе другом чи братом, як всі вони є рідними для автора. Його родина не чисельна, але дуже добра. І творчість його дуже добра , але цю добрість треба розуміти не як естетичну рису, а як чесноту, якою, як виявляється, може володіти не лише людина, а й твір мистецтва. Тож заходьте у двері цієї книжки на гостину до друга Лі Бо і брата Ду Фу. Вони вже давно на вас чекають.
Василь Карп’юк, Брустури
Олег Лишега. Друже Лі Бо, брате Ду Фу..: Проза. – Львів: ЛА «Піраміда», 2010. – 148 с.
Коментарі
Останні події
- 17.11.2025|15:32«Основи» готують до друку «Бард і його світ: як Шекспір став Шекспіром» Стівена Ґрінблатта
- 17.11.2025|10:29Для тих, хто живе словом
- 17.11.2025|10:25У «Видавництві 21» вийшла друком збірка пʼєс сучасного класика Володимира Діброви
- 16.11.2025|10:55У Києві провели акцію «Порожні стільці» на підтримку незаконно ув’язнених, полонених та зниклих безвісти журналістів та митців
- 13.11.2025|11:20Фініш! Макс Кідрук завершив роботу над романом «Колапс»
- 08.11.2025|16:51«Поети творять націю»: У Львові стартував II Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 05.11.2025|18:42«Столик з видом на Кремль»: до Луцька завітає один із найвідоміших журналістів сучасної Польщі
- 04.11.2025|10:54Слова загублені й віднайдені: розмова про фемінізм в житті й літературі
- 03.11.2025|18:29Оголошено довгий список номінантів на Премію імені Юрія Шевельова 2025: 13 видань змагаються за звання найкращої книжки есеїстики
- 03.11.2025|10:42"Старий Лев" запрошує на майстер-клас з наукових експериментів за книгою "Енергія. Наука довкола нас"
