Re: цензії
- 16.04.2026|Богдан Дячишин, лауреат премії імені Івана Огієнка, ЛьвівДух щемливого чекання
- 16.04.2026|Олексій СтельмахМайбутнє приходить зненацька
- 15.04.2026|Михайло Жайворон«Земля гніву» Михайла Сидоржевського
- 15.04.2026|Оксана Тебешевська, заслужений вчитель УкраїниМандрівка в «химерні» світи Юрія Бондаренка
- 11.04.2026|Богдан СмолякТутешні час і люди
- 11.04.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськДо себе приходимо з рідними
- 09.04.2026|Анастасія БорисюкСонце заходить, та не згасає
- 08.04.2026|Маргарита ПадійА хто сказав, що наш світ є істинним, реальним?
- 07.04.2026|Микола Миколайович ГриценкоБунт проти розуму як антиспоживацький протест
- 07.04.2026|Віктор ВербичІгор Павлюк: «Біль любові. Дивний біль»
Видавничі новинки
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Брат Лишега і його друзі
Це нагадує ривок бігуна на короткій дистанції, що конче мусить забезпечити перемогу, бо наздогнати годі.
Саме так Олег Лишега колись написав ті вірші, за які його вознесли на п’єдестал метрів, посадивши на зручне і привабливе місце, де нині можна просто сидіти, і самої присутності вже цілком достатньо.
Ці вірші містяться у першій книжці «Великий міст», яка вийшла 1989 року. Лишезі на тоді було вже сорок. Такий пізній дебют зумовлений офіційною забороною друкувати свої твори з 1972 року за участь у літературному колі «Львівська богема» і за публікацію в самвидавному альманасі «Скриня». Та, вочевидь, опублічення власної творчості ніколи не було самоціллю для письменника, а тому він займався різними справами, далекими від літератури, але, без сумніву, дотичними до поезії. Відтак його письмо сягнуло унікального концентрату китайського стоїцизму і американської неприрученості . Як твердять критики, на ґрунті сучасної української літератури поезію Лишеги нема з чим порівнювати і важко виснувати якусь придатну типологію, що могла би без решти поглинути непізнаванних у їхній архаїчності коней, лебедів і черепах, які населяють і другу збірку віршів «Снігові і вогню».
Зрештою, їх всього дві. Лишега належить до тих літераторів, що пишуть мало, але вагомо. Ці не надто об’ємні книжки переважають десятки талмудів багатьох розпіарених авторів. Це ж треба так ненавидіти свого читача, аби написати так багато!.. Лишега свого читача любить, а тому ощадливий у письмі. І ще він має таку думку, що словом страшенно спекулюють, тому не хоче особливо долучатися до такого розбазарювання. Саме тому ще одним виявом творчості обрав скульптуру, яку виконує виключно сокирою. За його словами, всілякі стамески дуже манірні, а сокира пряма і безкомпромісна. І справді, роботи Олега Лишега дуже рішучі і експериментальні без надміру естетики. Чого не скажеш про літературну творчість.
Третя книга письменника «Друже Лі Бо, Брате Ду Фу..» вийшла у літературній агенції «Піраміда». До неї увійшла однойменна п’єса, оповідання та есеї, які раніше публікували лише в періодиці і всіляких антологіях. А також велика розмова, записна Тарасом Прохаськом, що раніше виходила окремою книжечкою у серії «Інший формат» івано-франківського видавництва «Лілея-НВ».
У цьому виданні зібрана майже вся прозова творчість Лишеги. Оповідання з першого розділу «Людина в просторі» написані ще у вісімдесятих. Тексти з циклу «Княжий затон» – у дев’яностих, а есеї – на початку двотисячних. П’єса «Друже Лі Бо, Брате Ду Фу..» вперше публікована 1992-го у журналі «Сучасність». Себто пройдено чималий шлях. Окрім того, на обкладинці та шмуцах зображені скульптурні роботи автора, а також на перших сторінках книжки знаходимо репродукцію автопортрету, виконаного на дерев’яній дошці.
Перше враження таке, що ця проза всуціль асоціативна і майже позбавлена фабульності. Якщо хотіти проілюструвати на конкретному об’єкті, то найкраще до цього надається кактус, коли деталі виростають одна з одної, а не лінійно чи за принципом розгалуження. Десяток сторінок з оповідання «Син» є фрагментами з колись безповоротно загубленого роману «Пава». Надзвичайно важливим сегментом книжки є вже згадуване інтерв’ю, означене як «Балачки з Прохаськом», позаяк Лишега-літератор дуже скрупульозний у письмі і намагається говорити точно . Натомість ця розмова розкриває його як людину, що може говорити безкінечно і надзвичайно метафорично. Сам Прохасько наголошує, що «завжди собі уявляв, що саме так має виглядати ідеальна українська есеїстка найближчого майбутнього – та, якої нестерпно бракує. Так говорить у побуті, так мислить нащодень Олег Лишега».
Книжка «Друже Лі Бо, Брате Ду Фу..» ввійшла до фінальної п’ятірки «Книги року Бі-Бі-Сі». На жаль, перемогу здобуло інше видання, яке теж є вартісним, але в одному з перших відгуків на книжку Лишеги експерт конкурсу, телеведучий Андрій Куликов зауважив, що її «добре читати зимовими вечорами – вона зігріває лункими п´янкими реченнями, які так кортить вимовити. І буде то змістовна і щира розмова з собою, бо ця книга – для читання на самоті. Вона просотує теплом (рисового?) вина і огортає пахощами паличок для куріння, занурює у роздуми і витягує з поспіху».
І справді, зовсім не хочеться вдаватися до оцінкових літературознавчих суджень, адже до цих текстів не можна ставитися об’єктивно, як людина не може бути об’єктивною відносно своїх рідних передусім тому, що їх любить. І поезія, і проза Олега Лишеги вселяє любов до світу, бо світ описаний з великою любов’ю. Кожен персонаж, ліричний герой або навіть образ є для тебе другом чи братом, як всі вони є рідними для автора. Його родина не чисельна, але дуже добра. І творчість його дуже добра , але цю добрість треба розуміти не як естетичну рису, а як чесноту, якою, як виявляється, може володіти не лише людина, а й твір мистецтва. Тож заходьте у двері цієї книжки на гостину до друга Лі Бо і брата Ду Фу. Вони вже давно на вас чекають.
Василь Карп’юк, Брустури
Олег Лишега. Друже Лі Бо, брате Ду Фу..: Проза. – Львів: ЛА «Піраміда», 2010. – 148 с.
Коментарі
Останні події
- 17.04.2026|09:16Зоряна Кушплер презентує «скарби свого серця»
- 15.04.2026|18:40Хроніки виживання та журналістської відданості: у Києві презентують книжку Євгена Малолєтки «Облога Маріуполя»
- 15.04.2026|18:25В Україні запускається Korali Books - перше видавництво, повністю орієнтоване на жіночу аудиторію
- 11.04.2026|09:11Україна на Bologna Children´s Book Fair 2026: хто представить країну в Італії
- 11.04.2026|08:58Віктор Круглов у фіналі «EY Підприємець року 2026»
- 07.04.2026|11:14Книга Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає» підкорює світ: 8 іноземних видань до кінця року
- 07.04.2026|11:06Українське слово у світі: 100 перекладів наших книжок вийдуть у 33 країнах
- 06.04.2026|11:08Перша в Україні spicy-серія: READBERRY запускає лінійку «гарячих» книжок із шкалою пікантності
- 06.04.2026|10:40Україна на Брюссельському книжковому ярмарку: дискусії, переклади та боротьба за європейські полиці
- 03.04.2026|09:24Кулінарія як мова та стратегія: у Відні презентували книгу Вероніки Чекалюк «Tasty Communication»
