Цікаво, що він сказав би про Житомир, у якому хороші книгарні можна перелічити на пальцях однієї руки, а з букіністичними магазинами майже не склалося... Після економічної кризи 2008 року книгодрукування і книжковий бізнес в Україні перебувають не в кращому стані. Зменшення продажу літератури обумовлене не лише зниженням купівельної спроможності читачів, а й суттєвим підвищенням цін на друковану продукцію.

Попит на книжки в Житомирі завжди був. Але як бути читачам, коли ціна на нову книжку в середньому становить 60—80 грн., а рівень заробітної плати — близько 1800—2000 грн.? Букіністична література в такому разі — чи не найкращий вихід. Адже вживані книжки у гарному стані можна придбати у три-чотири рази дешевше, а крім того, й обміняти. Однак з букіністичними осередками в Житомирі поки що проблематично. Останній магазин потриманих книжок, який містився на центральній пішохідній вулиці міста — Михайлівській, — закрили років із десять тому. Відтоді багато років нічого суттєвішого за дрібні книжкові розкладки в районі Житнього ринку не було. Та й вони могли порадувати хіба що любителів ширвжитку дамськими романчиками та заяложеними детективами.

Півтора роки тому на радість місцевим незаможним інтелектуалам на вулиці Московській відкрився магазин потриманих книжок «Букіністъ». Як зазначив співвласник магазину Анатолій Доронін, саме зменшення попиту на нові книжки й змусило замислитися: як дати книжки за доступною ціною незаможним читачам. Адже після закриття останньої букіністичної книгарні попит на недорогу літературу в Житомирі нікуди не зник.

ЗАПИТИ ЖИТОМИРСЬКИХ ЧИТАЧІВ ДУЖЕ РІЗНІ

«Коли ми обдумували відкриття букіністичного магазину, одна клієнтка розповіла, що в Нью-Йорку на одну книгарню нових книжок припадає десять букіністичних...» — пригадує Анатолій Доронін. Що житомиряни купують зазвичай у букіністичній книгарні? Насамперед нестаріючу класику: Франка, Рильського, Українку, Кобилянську. Не менший попит і на російських класиків. Купують також дитячі книжки й енциклопедії. Крім того, жителі обласного центру активно цікавляться спеціалізованою літературою з різних галузей знань — історії, математики, машинобудування, географії, археології, нумізматики, боністики... Нерідко це книжки, яких нині не видають. Цікавляться історією Житомира й Житомирської області. «Багато книжок із надрукованих у 1920—1930-х роках минулого століття незабаром були заборонені. Завдяки цим джерелам люди, які цікавляться історією, намагаються відтворити справжні історичні події. Там можна знайти правду про минуле, якою не можуть похвалитися сучасні видання», — зазначив букініст.

У «Букіністі» нерідко поповнюють свої колекції й власники великих домашніх бібліотек, які готові заплатити чималі гроші за раритетні видання. «Антикварна книга або книга 30-40 років — це ціла історія, вона може бути старшою за самого читача, від неї віє романтикою давно минулих днів, — розповідає Анатолій Доронін. — Наприклад, у багатьох екземплярах Великої радянської енциклопедії частину редакторів замальовано чорнилом або акуратно вирізано лезом — уже після видання книжок вони опинилися в чорному списку ворогів народу. Такі книжки — свідчення нашої історії».

Що відчуває читач, тримаючи в руках не новенький «Кобзар» Тараса Шевченка, а старий, з пожовклими сторінками і літерою ять, яку в українському, російському, білоруському та інших алфавітах було замінено? Чи «Сочінения» Миколи Гоголя з літерою «і», якої з 1918 року не існує в російському алфавіті... Подих історії та швидкоплинність часу.

БУКІНІСТИЧНІ РОЗКЛАДКИ НА МИХАЙЛІВСЬКІЙ ПРИКРАСИЛИ Б ЖИТОМИР

Продаж букіністичної літератури — важливий для будь-якого міста. Книжка розвиває інтелектуальний потенціал суспільства і повинна бути доступною. Бюджетні книжки важливі не лише для незаможних інтелектуалів і любителів книжкового ширвжитку, а й для учнів і студентів, чия стипендія не дає змоги купувати нову літературу. Тому місцева влада повинна максимально сприяти розвитку букіністичного продажу.

«У Львові книжкові магазини комунальної власності, які продають українські книжки, платять за оренду символічну плату — лише одну гривню за місяць. А в Москві цілі вулиці віддаються під книжкові павільйони. На жаль, у Житомирі поки що жодного сприяння з боку влади не відчувається, — ділиться враженням пан Анатолій. — Сподіваюся, що в майбутньому вона підтримає розповсюдження букіністичної літератури посильною допомогою».

На думку букініста, непогано було б виділити спеціалізовані книжкові ряди на Житньому ринку чи на Михайлівській, де кожний житомирянин міг би вільно продавати непотрібні йому вживані книжки й недорого купувати. Книжка — нова чи стара — завжди матиме попит. Недарма кажуть, що ті, хто читає книжки, керують тими, хто дивиться телевізор.

Людмила САЙКО

КОМЕНТАР

Іван КОЛОДЮК, книголюб, Житомир:

— Я буваю у житомирському магазині «Букіністъ» на вулиці Московській, україномовна література займає в ньому десь дев’яту чи десяту частину всіх книг. Утім, схожа ситуація й у приватних книгарнях, які торгують переважно новою літературою. Хіба що у «Світі книг», що у центрі міста на розі вулиць Київської та Щорса співвідношення дещо краще на користь українських книг за рахунок навчальних посібників, істотної кількості наукових, спеціальних видань.

Книгарні, що перебували в комунальній власності, у Житомирі знищили десь у середині 90-х років. На Михайлівській вулиці поступово були ліквідовані всі книжкові та книжково-газетні кіоски — міська влада прийняла спеціальне рішення, що тимчасових малих торгових точок на ній не повинно бути. У районі Житнього ринку старими книгами торгують і зараз на розкладних столах. А ось біля колишнього дитячого універмагу продавців старих книг з подачі влади «загнали» з вулиці в закуток за будинками.

Думаю, що дозволити книжкові ряди і на Михайлівській вулиці, і біля Житнього ринку варто, тому що є попит на літературу, і є люди, які хочуть її продати — і стару, і нову, і підручники, наприклад. Є постійні продавці, яких книголюби знають. Дехто з них торгує навчальними посібниками перед початком навчального року. І є постійні покупці, які шукають у них книги. Але треба, щоб міська влада прийняла відповідне рішення. 

Людмила Сайко