Re: цензії

Процес становлення праведників миру: перша п’єса Лариси Мончак
Волинська сага про війну, любов і свободу
19.06.2026|Павло Пантелеєнко, педагог, філолог
Повернення до першоджерел крізь магію літа
19.06.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Обережно там, де стрибають Мерседеси!
Це воює вона. За нашу і вашу свободу
12.06.2026|Дана Пінчевська, мистецтвознавець
Путівник мистецькими жанрами: «Живопис...» Катерини Липи
10.06.2026|Ігор Зіньчук
Як знайти шлях до успіху компанії?
05.06.2026|Ганна Клименко-Синьоок
Перетин - Перехід - Присутність: Містичні лабіринти прозопису Алли Рогашко
04.06.2026|Тетяна Качак, докторка філологічних наук, професорка Карпатського національного університету імені Василя Стефаника
«Українська ластівка» в культурно-історичному вимірі та міждисциплінарній інтерпретації Лідії Ковалець
31.05.2026|Надія Позняк
Вивільнення пам´яті

Літературний дайджест

«Григір Михайлович сидів у крайньому лівому кутку...»

Уже доводилось писати про численні спогади про видатного українського письменника Григора Тютюнника

 Без перебільшення скажу, що в сучасній мемуаристиці це найбільш приваблива постать. Однак часто-густо в розповідях бачиться зовсім не талановита особистість неперевершеного прозаїка, а дещо інше... Нерідко митець виступає як тло до особи самого мемуариста.

Отож, не міг утриматись, щоб не написати на сторінках газети «Луганський край» (редактор Микола Малахута) про своє близьке спілкування із Григором Тютюнником і місцевий російськомовний письменник Андрій Медведенко. В мемуарній розповіді «Энергетика прошлого» він згадує, як після виходу першої поетичної збірочки «Уголь и вишни» («Донбас», 1977 р), прийняли його до Спілки письменників СРСР: «И вот с новеньким писательским билетом  меня понесло в «Эней» - кафе Союза писателей. Открыл дверь и как-то испуганно замер: за столами вальяжно сидели мужчины и женщины. Они по-хозяйски манерно пускали изо рта сигаретный дым, пили вино и кофе и о чем-то серьезном беседовали.

Григор Михайлович сидел в крайнем левом углу в плотном окружении широких спин. На мгновение взгляды наши встретились. Я растерялся, попятился назад и закрыл дверь с тыльной стороны. Вдруг дверь распахнулась и передо мной встал сам Григир Михайлович:

 - Ты чего застеснялся? - сказал он как-то по отечески, - думаешь, что все, кто сейчас здесь сидит в «Энее», достойнее тебя?»

Ось так, не більше й не менше, незнайомий поет-початківець виявився  куди достойнішим  від усіх тих, з ким Григір Тютюнник сидів у «крайньому лівому кутку». А ще відомий митець тоді й побажання висловив: «Не бойся. Чувствуй себя хозяином. В литературе надо бояться только одного: быть неправдивым в своем творчестве - и увлек меня за собой».

Отож, мабуть, відчувши себе господарем (ймовірно в літературі), Андрій Медведенко підготував другу книгу «Тюльпаны у териконов», тепер уже до столичного видавництва «Молодь». Тоді й відбулася друга, остання зустріч, з Григором Тютюнником в Києві «по пути в Литфонд». «Я шел за гонораром ( в издательстве Молодь» у меня вышла книга стихотворений «Тюльпаны у терриконов»), он - за деньгами по случаю присуждения Всеукраинской литературной премии имени Леси Украинки...

В кассе Литфонда мы получили деньги, взяли бутылку коньяка и за стойкой буфета разговорились».

Перш ніж перейти до подальшої розмови, хотілось дещо уточнити. По-перше, не міг А. Медведенко отримати гонорар у присутності Григора Тютюнника, адже його книга (до речі, малоформатне видання на 48 сторінок) була підписана до друку 18 квітня 1980 року, по-друге, матеріальну частку літературної премії імені Лесі Українки в Літфонді не отримували, бо її засновники - Державний комітет УРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі та Спілка письменників України, по-третє, 2 березня 1980 року була неділя, тобто вихідний день, отже, зустріч у Літфонді (за три дні до трагічного 6 березня, як підкреслює автор) не могла відбутися.

Не буду вдаватися до переказу їхньої розмови тридцятилітньої давності, до того ж мемуарист оприлюднює одну з легенд, що стосується учителювання Григора Тютюнника на Луганщині, процитую лише, не коментуючи, мовою оригіналу епізод прощання: «...Когда прощались, он обнял меня крепко и тревожно. Осторожно краешком свого лба прикоснулся к моему лбу и отпустил, как оперившегося птенца».

А завершуються спогади попередженням, почутим від митця, що  переможе націю той, кому поталанить деморалізувати нашу молодь. Нічого тепер не залишається, як навести уривок із вірша Андрія Медведенка із тієї поетичної збірки, пам´ятного для автора 1980 року:

«Их жизнь крута,

Как знамя на ветру.

О коммунисты -

солнца свет лучистый!

И коль планета крутится

к добру,

то в том заслуга ваша,                                       

коммунисты!»

 

м. Луганськ

Олексій Неживий



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

21.06.2026|13:01
«Свій серед своїх?». Як подолати прірву між цивільними та військовими
11.06.2026|14:37
«Діамантова змійка»: мистецтво паризьких салонів
31.05.2026|06:35
Стартував прийом заявок на Премію імені Романа Гамади 2026
31.05.2026|06:21
Українська стрічка «Паляниця» здобула престижну нагороду на американському фестивалі ETHOS Film Awards
30.05.2026|15:00
Ніна Мюррей – лауреатка премії Drahoman Prize за 2025 рік
29.05.2026|07:54
Гуцули, цимбали і гори: музикант hOsT представляє сингл-ремікс Hutsuly
29.05.2026|07:50
«Японські книги дітям України»: велика гуманітарна ініціатива «Ранку» та Shikosha
25.05.2026|17:00
Внаслідок нічної атаки на Київ пошкоджено будинки письменниць Олени Захарченко та Ірини Цілик
23.05.2026|04:17
Навколо літератури зібрано 2,5 мільйони гривень для дітей: Артур Дронь провів благодійний вечір у Львові
23.05.2026|04:11
Нова частина епічної фентезі-саги про Кия об’єднує українську, кельтську та давньогрецьку міфології у власному всесвіті


Партнери