Re: цензії

09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-Франківськ
Романи Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
07.09.2026|Анна-Віталія Палій
Ігор Павлюк: Між стражданнями і добром
04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Дитяча душа дивиться на світ через казку
04.09.2026|Віктор Вербич
Волинський контекст української художньої літератури для дітей
04.09.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Йдімо до свого виднокола, мріймо!
01.09.2026|Василь Кузан
Вибір оптики
31.08.2026|Ігор Зіньчук
Відшукати втрачений сенс
29.08.2026|Наталія Кулинич
Душа митця на кривавому тлі доби
28.08.2026|Тетяна Граб
Три жінки: три долі
28.08.2026|Анна-Віталія Палій
Постелимо дорогу правді

Літературний дайджест

«Григір Михайлович сидів у крайньому лівому кутку...»

Уже доводилось писати про численні спогади про видатного українського письменника Григора Тютюнника

 Без перебільшення скажу, що в сучасній мемуаристиці це найбільш приваблива постать. Однак часто-густо в розповідях бачиться зовсім не талановита особистість неперевершеного прозаїка, а дещо інше... Нерідко митець виступає як тло до особи самого мемуариста.

Отож, не міг утриматись, щоб не написати на сторінках газети «Луганський край» (редактор Микола Малахута) про своє близьке спілкування із Григором Тютюнником і місцевий російськомовний письменник Андрій Медведенко. В мемуарній розповіді «Энергетика прошлого» він згадує, як після виходу першої поетичної збірочки «Уголь и вишни» («Донбас», 1977 р), прийняли його до Спілки письменників СРСР: «И вот с новеньким писательским билетом  меня понесло в «Эней» - кафе Союза писателей. Открыл дверь и как-то испуганно замер: за столами вальяжно сидели мужчины и женщины. Они по-хозяйски манерно пускали изо рта сигаретный дым, пили вино и кофе и о чем-то серьезном беседовали.

Григор Михайлович сидел в крайнем левом углу в плотном окружении широких спин. На мгновение взгляды наши встретились. Я растерялся, попятился назад и закрыл дверь с тыльной стороны. Вдруг дверь распахнулась и передо мной встал сам Григир Михайлович:

 - Ты чего застеснялся? - сказал он как-то по отечески, - думаешь, что все, кто сейчас здесь сидит в «Энее», достойнее тебя?»

Ось так, не більше й не менше, незнайомий поет-початківець виявився  куди достойнішим  від усіх тих, з ким Григір Тютюнник сидів у «крайньому лівому кутку». А ще відомий митець тоді й побажання висловив: «Не бойся. Чувствуй себя хозяином. В литературе надо бояться только одного: быть неправдивым в своем творчестве - и увлек меня за собой».

Отож, мабуть, відчувши себе господарем (ймовірно в літературі), Андрій Медведенко підготував другу книгу «Тюльпаны у териконов», тепер уже до столичного видавництва «Молодь». Тоді й відбулася друга, остання зустріч, з Григором Тютюнником в Києві «по пути в Литфонд». «Я шел за гонораром ( в издательстве Молодь» у меня вышла книга стихотворений «Тюльпаны у терриконов»), он - за деньгами по случаю присуждения Всеукраинской литературной премии имени Леси Украинки...

В кассе Литфонда мы получили деньги, взяли бутылку коньяка и за стойкой буфета разговорились».

Перш ніж перейти до подальшої розмови, хотілось дещо уточнити. По-перше, не міг А. Медведенко отримати гонорар у присутності Григора Тютюнника, адже його книга (до речі, малоформатне видання на 48 сторінок) була підписана до друку 18 квітня 1980 року, по-друге, матеріальну частку літературної премії імені Лесі Українки в Літфонді не отримували, бо її засновники - Державний комітет УРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі та Спілка письменників України, по-третє, 2 березня 1980 року була неділя, тобто вихідний день, отже, зустріч у Літфонді (за три дні до трагічного 6 березня, як підкреслює автор) не могла відбутися.

Не буду вдаватися до переказу їхньої розмови тридцятилітньої давності, до того ж мемуарист оприлюднює одну з легенд, що стосується учителювання Григора Тютюнника на Луганщині, процитую лише, не коментуючи, мовою оригіналу епізод прощання: «...Когда прощались, он обнял меня крепко и тревожно. Осторожно краешком свого лба прикоснулся к моему лбу и отпустил, как оперившегося птенца».

А завершуються спогади попередженням, почутим від митця, що  переможе націю той, кому поталанить деморалізувати нашу молодь. Нічого тепер не залишається, як навести уривок із вірша Андрія Медведенка із тієї поетичної збірки, пам´ятного для автора 1980 року:

«Их жизнь крута,

Как знамя на ветру.

О коммунисты -

солнца свет лучистый!

И коль планета крутится

к добру,

то в том заслуга ваша,                                       

коммунисты!»

 

м. Луганськ

Олексій Неживий



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

09.09.2026|20:36
«Лікарня Святого Пантелеймона»: Артур Дронь анонсував вихід фінальної частини воєнної трилогії
09.09.2026|20:25
Андрій Содомора та Олена Стяжкіна – лауреати Премії імені Василя Стуса-2026
09.09.2026|08:54
9 вересня у Києві відбудеться церемонія вручення Премії імені Василя Стуса
08.09.2026|20:30
Книги, готелі, опера та гастрономія формують імідж України
07.09.2026|19:59
На Волині відбудеться ХХІ Міжнародний літературно-мистецький фестиваль "Лісова пісня"
07.09.2026|19:50
«Видавництво 21» – один із трьох українських видавців на міжнародній платформі Babel Matrix
04.09.2026|08:34
Стартував прийом заявок на здобуття премії імені Олександра Білецького в галузі літературної критики
28.08.2026|10:24
Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка – 2026
27.08.2026|12:43
До 170-річчя від дня народження Івана Франка: Павло Табаков презентує пісню на пронизливу лірику Каменяра
27.08.2026|12:39
«Сталінка. Богемна рапсодія» — Старий Лев перевидає культові романи Олеся Ульяненка


Партнери