– Зізнаюся, що несподівано почала писати нову книжку, тож ідея і тематика, – все, що чекає на мене під час її написання, страшно мене дивує, – мовила. – Бо нічого подібного я не збиралася писати. Воно настільки дивне… Адже пишу від імені 17-річного хлопця! Як я могла таке й вигадати?! – щиро дивується. – Мабуть, герої, всілякі історії, – вони самі тебе обирають. Спробую написати, хоч для мене це буде дуже складно. Якщо вдасться це зробити... Щоправда, я ж пишу дитячі казки, сама тоді почуваюся дитиною і не комплексую через це. То і тут має все вийти, бо бачу цей роман саме таким.

Крім цього, пані Вдовиченко повідала про ще одне творче втілення: уже за кілька місяців світ має побачити її книжка про літературні подорожі.

– От сьогодні я загубилася: зайшла не в той книжковий супермаркет, де запланували мою презентацію, – зізнається. – Загубилася б, та й годі, якби Ірен Роздобудько та Ігор Жук не врятували мене, не привели туди, куди треба. Ось такі історії з мого життя складаються у книжку «Літературні подорожі», де висвітлюватиму якісь думки про літературу, сподіваюся – не нудні, там буде кілька приколів, себто я дозволяю собі подуріти, і є моменти, які траплялися зі мною та моїми друзями-письменниками. Приміром, опишу, як машина моєї подруги «Чебурашка» вийшла заміж за автівку Роздобудько-Жука «Пунтика». Цю книжку, певно, закінчу у найближчі місяці.  

Нагадаю, що роман «Бора» – найсвіжіший у доробку Галини Вдовиченко. Зі слів авторки, він – про жінку, якій дістався у спадок будинок. І цей будинок почали стали заселяти чужі люди. Головна героїня, окрім того, що впустила під свій дах незнайомців, ще й розплутує історію, хто саме залишив їй такий спадок. А загалом, це – історія про кохання і творчість людини, яка пише. Бо Бора – це ще й письменниця.

Жанна Куява