Re: цензії

Наприклад, Берлусконі пише вірші. Та й Барак Обама не встояв перед спокусоюнаписати роман. Та й Віктор Янукович написав вже не одну книжку. Його останній опус не є художньою літературою. Але "Opportunity Ukraine" надовго залишиться в пам’яті поціновувачів плагіату.

Сюди ж можна додати і "Україна – не Росія" Леоніда Кучми, і "Исповедь мэра" Леоніда Черновецького.

Хоча літературні звитяги рядових українських політиків сягають ще далі. Багато хто з них уже давно мали б повісити спеціальну поличку для своїх книжок. Якщо ще не повісили, звісно.

"Українська правда. Життя" вирішила допомогти скромним політикам і їхнім читачам. Нижче читайте короткий список української літератури від політики.

Анна Герман. Червона Атлантида (Довіра, 2011)

Ганна Герман найбільш публічно продемонструвала свої літературні амбіції.

Факту виходу книжки "Червона Атлантида" було замало. До видання додається цілий "джентльменський набір".

Сюди входить, по-перше, передмова потенційного нобеліанта Бориса Олійника. По-друге, запевнення видавця про те, що рукопис вирішили друкувати, не знаючи, чий він.

По-третє, помпезна презентація з прийомом ходоків типу Василя Шкляра, Івана Драча та інших принципових і незаангажованих культурних діячів.

"Червона Атлантида" є збіркою п’яти текстів. Найбільш читабельним є доволі старі "Піраміди невидимі". Повість "Червона Атлантида" - гра в "багаті теж плачуть". Більш детальний аналіз книжки на "УП.Життя" вже публікувався.

Книжка загалом пішла в люди непогано. З її останніх здобутків – присутність у довгому спискупремії "Книга року Бі-Бі-Сі" у 2011-ого року.

Одним словом, зрозуміло, чому Ганна Герман почала писати щось нове – чи то повість, чи то роман.

Сергій Герман. ВМХ: повість про велосипед без сідла (Піраміда, 2011)

Сергій Герман – не тільки чоловік Ганни Герман, але й письменник. Його книжку презентували менш гучно і не в Києві.

Зате "Повість про велосипед без сідла" надрукувало більш відоме видавництво. Це львівська агенція "Піраміда".

До речі, в березні 2011 року видавництво "Піраміда" отримало 205 тисяч гривень бюджетних грошей на видання "Вибраного" Марії Матіос.

Анатолій Толстоухов. Харцизьк: час, події, люди (Комп’ютерно-видавничий інформаційний центр, 2010, 2011)

Анатолій Толстоухов – знаний бібліофіл. Наприклад, він регулярно дає Костянтину Родику гроші на проведення рейтингу "Книга року".

Любов до літератури не обмежується спонсоруванням. Толстоухов має ще й яскраво виражений потяг до писання та публікації своїх текстів.

Найбільш одіозним актом любові до літератури стала книжка Толстоухова про Харцизьк.

Пам’ятаєте, в жовтні 2010 року Толстоухов мало не отримав 350 тисяч гривень на видання першого тому праці "Харцизьк: час, події, люди"?

Наклад книжки складав 1 тисячу примірників. Тобто на видання кожного примірника книжки збиралися витратити 350 гривень.

В 2010 році нічого не вийшло. Тому в березні 2011 книжку ще раз вирішили друкувати

Олександр Мороз

Олександр Мороз, якщо вірити його інтерв’ю, ідентифікує себе і як поета теж.

Про це свідчить, наприклад, його сторінка на сайті "Поетичні майстерні". Сторінку зареєстровано 2006 року. Тобто після виходу збірок "Обличчям до вогню" та "Белый снег на каменной террасе".

Крім цих книжок, у поетичному доробку Мороза є ще одна книжка – "...З відстані" 2004 року.

Свої поезії Олександр Мороз цитує щедро. Наприклад, ось таку:

Не сік даю, а приворотне зілля,
Настояне жагою і вогнем,
Щоб ти мене чекала в надвечір’ї,
Щоб мучилась без мене день за днем.

Олександр Турчинов
Як і Олександр Мороз, Турчинов ідентифікує себе як письменника. Доказом може бути окрема рубрика "Письменник" на його особистому сайті.

В рубриці "Письменник" Турчинов в третій особі пояснює, що його книжки – для "глибокого читання". В анотації сказане зокрема таке:

У своїх книгах автор підводить читача до усвідомлення того, що вся суєта суєт, метушливість і загребущість, так зване суспільне становище і користолюбство — то насправді лише ілюзія, мара, дим, а єдиною реальністю є тільки Всевишній. І Його вчення, Його заповіді були й будуть найвищою зримою реальністю, відчутною на дотик кожною клітинкою душі. Це напрямок, куди мусимо йти, а якщо та чи інша дорога не до Бога, то — запитує О.Турчинов — "навіщо ця дорога"?

Крім анотації додається телефон для замовлення книжок додому з доставкою.

Здається, це найбільш комплексний підхід до власної творчості, що включає і видання, і розповсюдження.

Книжки Турчинова видає "Криниця". Щоправда, на сайті видавництва він не значиться в каталозі авторів ані на літеру "т", ані на "о", ані на "а".

Дмитро Табачник. Утиный суп по-украински (Фоліо, 2008)

Дмитро Табачник – не лише освічений міністр освіти, але й плодючий письменник. З-під його клавіатури (пера?) вийшло чимало книжок і статей.

1999 року він навіть отримав державну премію України в галузі науки та техніки за участь у створенні монографії "Українська фалеристика та боністика". Того року нагорода знайшла героя та його співавторів – Володимира Литвина, Віктора Ющенка та ін.

Свого часу факт видання в "Фоліо" книжок Табачника дуже обурив Юрія Андруховича.

Але книжки Табачника видавали не тільки у "Фоліо", а й у видавництві "Либідь" (див. Видрін Д., Табачник Д. Україна на порозі ХХІ століття: політичний аспект. — К. : Либідь, 1995). Причому, 2007 року у "Либіді" чергову книжку Табачника видали державним коштом.

На сайті "Фоліо" сказано, що в книжці Табачника йдеться про "гострі проблеми сучасної української державності і вітчизняної історії".

Видавець так само не може натішитися своїм автором. На сайті "Фоліо" книжку "Утиный суп по-украински" названо бестселером, оскільки "книга витримала три видання".

До того ж, останнім часом державні кошти не минають "Фоліо" як і "Либідь".

Кода
Дуже прикро, що українські політики не надто голосно афішують свої літературні публікації.

Он Микола Азаров незадоволений станом сучасної української літератури. Може, творчі політики політики зможуть це поправити?

В Україні існують можливості нагородити героїв пера і мандата. Однією з нихопікується Ганна Герман.

Ірина Славінська