Німецькі дітлахи заливалися сміхом, переглядаючи український мультик про непосиду Петрика П’яточкіна. Бешкетник не давав перевести подих ані батькам, ані виховательці з дитячого садочка і вельми кумедно рахував слоників, аби врятуватися від безсоння. Знайомству не завадила ані відсутність німецького дубляжу, ані той факт, що мультик було знято у далекі для нинішніх школярів 80-ті. Познайомитися з бешкетником П’яточкіним учні німецьких шкіл мали змогу під час літературного фестивалю для дітей "Käpt´n Book", що нещодавно пройшов у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія. Авторка Петрика П’яточкіна Наталія Гузеєва провела в межах цього фестивалю вісім читань.

Слава героїв Гузеєвої випереджає її власну, і це тішить дитячу письменницю, перекладачку, журналістку і кінематографістку з Києва, яка вже 17 років мешкає в Німеччині. На Петрикові П´яточкіні з його знаменитим "бум-бурум-бурум-бурурум" виросло ціле покоління. Фрази з мультика, який з’явився на світ уже майже 30 років тому, досі є крилатими серед дітлахів та їхніх батьків, а пісенька Капітошки все ще звучить на дитсадкових святах. Тепер слава про українського бешкетника вийшла за межі України.

"Мама по скайпу"

Нині "мама Петрика П´яточкіна" бере участь у дорослому проекті. Зараз готується до друку українсько-німецька збірка оповідань "Мама по скайпу". Її планують презентувати вже за кілька місяців на Лейпцизькому книжковому ярмарку. Збірка, яка об’єднує дитячих і дорослих прозаїків, присвячена складній долі дітей, покинутих матерями, які виїхали на заробітки. Українською збірка побачить світ у львівському "Видавництві Старого Лева", німецькою - у берлінському "edition.fotoTAPETA" за підтримки об’єднання німецьких перекладачів "Трансліт" та фонду Роберта Боша.

Наталя Гузеєва відгукнулася на цей проект оповіданням "Невидимка". Це історія дівчинки, яка народилася у Львові, але яку в дворічному віці батьки вивезли за кордон. Після розлучення батьків дівчинка спершу жила з мамою, але згодом та змушена була шукати роботу і віддала доньку на виховання до старенької сусідки, яку свого часу батьки також у дворічному віці вивезли зі Львова, щоправда, на 60 років раніше. Тоді люди тікали від передчуття війни, а в 90-х – від післясмаку перебудови, пише у своєму оповіданні Гузеєва. Тим часом мама дівчинки продовжувала жити у сусідній квартирі, спілкуючись із донькою лише по скайпу…

Книговидавнича доля

Пошук нових образів та тем не означає, що про Петрика П´яточкіна чи Капітошку забули, каже Наталія Гузеєва: "Ці образи я ще не вичерпала. Я відчуваю потребу і далі писати про них. Іноді мені справді кортить дистанціюватися від них, зробити новий старт, придумати нових героїв. Але вони – як мої діти, які виросли, однак все одно назавжди залишаться моїми".

Цьогоріч українське видавництво "Теза" надрукувало "23 образи Петрика П´яточкіна". Увесь тираж миттєво розкупили. Загалом існує п´ять книг про цього хлопчика-непосиду, але це перша українською мовою надрукована в Україні. Тепер готуються до друку й інші книги Гузеєвої, зокрема про Капітошку і про дівчинку Лєночку у видавництві "Майстер-клас". Видавництво "Теза" працює нині над виданням наступної книги "Кохання та 17 страждань Петрика П´яточкіна".

Цікаво, що книговидавнича доля Гузеєвої в Росії склалася більш вдало, ніж в Україні. Російські видавництва майже миттєво підхоплювали практично всі її рукописи. Видавалися і Капітошка, і П´яточкін, і майже все, що вона писала. З дуже гарними тиражами і перевиданнями. "Пояснити, чому це так, я не можу, - каже Наталія. - Коли пишеш книгу, ніколи не можеш передбачити долю свого героя, його історії, в якій країні сприйматиметься краще, в якій гірше. Це завжди таємниця".

Нема нічого неможливого

Наталія каже, що відчуває себе українським автором, який пише російською мовою і живе в Німеччині. Чому тут? У ФРН родина опинилася в період постперебудовного хаосу в Україні, коли не працювали кіностудії, не видавалися книги. Гузеєва, фактично, опинилася без роботи і була незатребувана як автор. І коли у чоловіка з’явилася можливість переїхати на роботу до Німеччини, однозначно погодилася. "Звичайно, найбільше боліло те, що я як автор була тут не при справах. Я просто не знала, з чого мені почати, і багаторічне творче затишшя цим і пояснюється. Тепер я дуже рада, що цей період минув".

Нині у письменниці період творчого піднесення. Відчуття таке, ніби немає нічого неможливого, каже Наталія. Спільно з Львівським дитячим театром готується мюзикл за книжкою "23 образи Петрика П´яточкіна". У проекті мультфільм про Капітошку – сто серій по хвилині кожна. Також Гузеєва мріє зняти художній фільм для дітей за книгою "23 образи Петрика П´яточкіна".

Незаконні Капітошки

Паралельно Наталія продовжує вести нерівний бій за захист авторського права в Україні. Нерівний, бо самотужки бореться проти системи. "Не автори мали би йти до суду зі своїми скаргами, а держава мала би стежити за дотриманням авторського права. Тоді й суддям було б зрозуміліше, чиї інтереси вони відстоюють, і держава могла би отримувати у свою казну додаткові мільйони від зборів з авторського права",- каже менеджер Гузеєвої і за сумісництвом її чоловік Михайло Маргуліс.

Наталія – першопроходець на поприщі захисту авторських прав. Загалом близько двох десятків процесів проти незаконних п´яточкіних та капітошок було заведено в Україні. Деякі з них тягнуться вже десятиліттями, жодної справи не було програно. Але навіть перемоги мають гіркий присмак. "Показовий приклад – фірма, яка виготовляла чіпси "Капітошка",- розповідає Михайло Маргуліс. - В усіх судах, аж до верховного, вона програла. А тоді просто самоанулювалася, змінила одну букву у назві і спокійно продовжує випускати чіпси. Тобто, ми перемогли, не заплативши жодного хабара, але що ми виграли від цієї перемоги?"

Юридичний прецедент

Грошовий бік справи – окрема розмова. Найпростіша експертиза в галузі авторського права коштує близько 7-9 тисяч гривень. Якщо врахувати, що більшість людей, які творили ще в радянські часи, вже пенсійного віку, то такі витрати їм просто не по кишені. Приміром, художникові Капітошки Генриху Уманському вже 75 років, каже Маргуліс. "Та й судові виконавці не в змозі стягнути жодних сум: ані одну гривню, ані сто гривень, ані сто тисяч гривень",- нарікає менеджер.

На запитання, звідки Гузеєва черпає терпіння й витримку для такої судової тяганини, письменниця знизує плечима: "Ми просто ставимося до цього як до своєрідної місії чи обов’язку, аби прокласти шлях іншим авторам, щоб в Україні нарешті запрацювали закони із захисту авторського права. Сподіваюся, завдяки Капітошці та П’яточкіну на закони стануть більше зважати. Аби творчі люди могли спокійно займатися творчістю, а не бігати по судах."

Христина Ніколайчук