Уявімо собі дорослу людину, що звикла читати дуже серйозні :) книжки, й поміж важливими, серйозними й часом нудними справами вирішила переглянути книжку відомого дитячого автора, перш ніж давати її маленькому читачеві.

Уявімо собі далі, що ця доросла й серйозна :) людина, попри катастрофічний цейтнот і купу нагальних справ, не може відірватися від необачно розгорненої дитячої книжки, аж поки не дочитує до кінця. Хіба таке можливо?

Відповідь видається очевидною – звичайно, ні. Але не поспішайте, я теж так думала, аж поки не взяла до рук "Таємне Товариство Боягузів та Брехунів" Лесі Ворониної й не сталося те, про що йдеться вище.

Початок – до болю знайома ситуація: бовдур-здоровило не дає спокою інтелігентному хлопчикові зі скрипочкою. Ідея – вічна: як подолати страх, випростатися й бути людиною, що має гідність і поважає себе (а отже, й інших) за будь-яких обставин. Моралізування на цю тему дає супротивний ефект, негайно знуджує маленьку дитинку й вона, замість слухати, шукає способу спекатися дорослих і вчинити якусь веселу шкоду.

Але якщо, читаючи про перетворювання заляканого маленького чоловічка на особистість з почуттям власної гідності, готову захищати свої погляди, себе й слабших за себе, можна пережити захопливі пригоди, вивчити козацькі таємні коди, дізнатися, як народжуються народні пісні, опанувати навички перевтілювання та складне мистецтво випендрювання?

А ще пересвідчитися, що найнепомітніше зазвичай стирчить у вас перед самісіньким носом? І все це в перебігу дивовижної операції, де таємне товариство звичайнісіньких (чи не зовсім? може, гідних наслідування?) людей виявляється здатним подолати й викинути геть синьомордих монстрів, що загрожують самому існуванню людської цивілізації, добряче налякати й звести на пси їхніх свіжоспечених холуїв і, зрештою, звільнити з багатовікового полону весь давньоєгипетський Олімп і відправити його додому в космос. Це – просто надзвичайно!

А дивовижна нагода познайомитися з фантастичною бабусею, що в перервах між готуванням онучкові абрикосового варення та інших смаколиків створює надефективні організаційні системи, винаходить дивовижні пристрої та надвигадливі методи боротьби з тероризмом! Особисто мені вона нагадала розповідь програмувальниці старшого віку, що колись, бувши молодою програмувальницею, варила маленькому синові їсти, думаючи про те, що неодмінно треба звільнити буфера, й почала з того, що мимохіть вивернула з каструлі дитячу кашу. (Діти, попитайте, чим займаються ваші бабусі й дідусі – це може бути дуже цікаво!).

До того ж виявляється, що деякі батьки та батьки батьків з діда-прадіда втаємничені в тонкощі стародавнього характерництва й використовують надсучасні технології, аби їх поширити на реалії швидкоплинного технологічного прогресу та вдосконалити не лише техніку, а й сьогодення. (Діти, а мами й тата теж часом можуть багато що розповісти про свою працю, і це може бути зовсім не нудно, а навпаки, цікаво, а ще дуже й дуже весело).

До того ж може статися, що варто роззирнутися навколо себе широко розплющеними очима, й звичне довкілля заграє новими барвами. (Шановні батьки, не полінуйтеся, прочитайте цю книжку, вона вам підкаже, як навчити дітей цінувати вічні вартості – шляхетність, порядність, принциповість, здатність чинити опір підлоті – й не змусити їх позіхати чи нервово соватися по стільчиках від нудьги).

До того ж це викладено блискучою соковитою українською мовою, що змушує забути про існування суржику, мовних покручів та кострубатих неоковирних конструкцій, що їх досить часто надибуємо в "укрсучліті" і для дорослих і, що геть зовсім жахливо, для дітей.

До того ж у тексті подекуди виблискують новотвори, що їх сприймаєш як цілком звичні слова.

До того ж все разом легке, невимушене, граційне й захопливе.

Ольга Кочерга