Натомість письменниця вдається до дещо тоншого прийому – натяку.

Уже в першій історії «Автобус бажань» головна героїня – бабуся – стає симпатичною для читача завдяки позитивному вчинку – годуванню голубів. «Перехожі зупиняються, дивляться на бабусю, засипану голубами, як снігом, і думають: «Яка красива жінка». На перший погляд, малопомітна, але така разюча трансформація – завдяки добрій справі, бабуся видається перехожим красивою жінкою.

В історії «Білий Кіт» описано приємне життя Білого Кота у білому будиночку з усім білим. Особливий цей кіт ще й тим, що народився того дня коли випав перший сніг. «Ті коти мають хист до різних ремесел, а також до філософії та поезії, а декотрі – то й до математики». А ще Білий Кіт дуже любить зорі, і він добре знає, що сам колись покине свій будиночок і стане зорею, а в його домі поселиться інший Білий Кіт. Так ненав’язливо Дзвінка Матіяш говорить про минущість земного буття, але надихає тим, що кожен може стати зіркою, і вже з ним хтось привітається словами: «Добрий вечір», як це робив Білий Кіт щовечора перераховуючи зірки.

А в історії «Велике Вухо» навіть натяків нема. Натомість показано багато шарів різноманітності довколишнього світу, які можна осягнути, варто лише проявити уважність. Дідусь Велике Вухо має два улюблених заняття – плести солом’яні брилі і слухати. Він чує не лише на далекій відстані, а й на дуже близькій. Йому цікаво чути, як росте трава, як риють свої ходи мурахи, і як дзвенить ранкова роса. А часом йому стає смішно, коли чує, як на голові росте волосся. І, виявляються, можна так багато-багато дізнатися, і для цього достатньо лиш прислухатися.

Ще цікавий момент, що в цій книжці нема традиційного казкового протистояння добра і зла. Хіба за винятком казки «Марципан», де злий король вимагає на недільний обід марципанів. Про це він оголошує в п’ятницю. І то не було би проблемою, однак у його королівстві похолоднішало, оскільки король пересварився з усіма сусідами, а тому й не росте мигдаль, який потрібен для приготування марципанів. Кабінет міністрів доручає роздобути цей інгредієнт міністрові садівництва. Міністр вирушає на край країни, чарівним способом знаходить мигдальне дерево, його власниця сама готує марципани і міністр вчасно доставляє їх до короля. Але той мигдаль не був звичайним – від нього люди стають добрішими. Так і з королем сталося. З’ївши марципани, він розплакався з сорому, що був таким поганим. Після того він помирився з усіма сусідами і в країні стало добре і тепло.

В інших історіях сюжети ще приємніші. Саме добро і ніхто ні з ким не ворогує. Максимум – суперечка між частинами хати, без котрої з них хата як така неможлива. А так – всі друзі: і дівчинка з морем, і Їжак із залізничником…

Хто знайомий і з іншими книгами Дзвінки Матіяш, був би здивований, якби і в цьому виданні не була представлена духовна тематика. Але, на відміну від дорослих книжок письменниці, у «Казках П’ятинки» і цей аспект поданий, як натяк. В історіях «Інжирне дерево», «Йордан-річка і Мертве море», «Колискова» Ісус з’являється не називаючи свого імені. Звісно, Його впізнають ті, хто знає. А хто не знає, то зможуть вивідати у коментарях, які редакція видавництва «Грані-Т», у якому вийшла книжка, дбайливо підготувала і помістила на останніх сторінках разом із літературознавчим довідничком. Ці додатки також мали би посприяти у глибшому сприйнятті казок.

Хто ж така П’ятинка? Вона «спускається на землю щоп’ятниці, ходить і дивиться, як живуть люди. Йде жінка по вулиці – ні молода, ні стара, ні білява, ні чорнява, очі в неї – то світлі як вода, то темні як земля – міняться. Плащ довгий, благенький – чи зелений, чи синій, чи такий, як осіннє листя, що вже довго на землі лежить. І завжди боса ходить – чи в місті, чи в селі, чи по снігу, чи по болоті, чи по асфальті».

П’ятинка товаришує з хлопчиком Антоном і розповідає йому, що першим гончарем був Бог, коли ліпив людей із глини. Тому людські серця схожі на глечики. «Вони можуть бути порожні, а можуть бути наповнені, можуть бути з тріщиною, надщерблені чи розбиті». Тому треба наповнювати свої серця добрими помислами і справами, «адже свого часу Бог поросить нас напоїти Його з нашого глечика».

П’ятинка з’являється не в усіх казках, але, як запевняє авторка, вона завжди десь поруч. І приємно знати, що так є, бо П’ятинка добра і гарна. Такою її побачила художниця Наталя Пастушенко, яка чудово проілюструвала книжку. Не можна не згадати, що казки розташовані за абетковим принципом і назва кожної з них починається на відповідну літеру.

Василь Карп´юк