Книжки, як і люди, не народжуються без мети. Кожна книжка – за велінням долі, людей, Бога, чи ще когось покликана заповнити собою велику чи малу лакуну, важкоосяжну порожнечу, а іноді – й цілий простір. І саме цим, останнім, випадає роль, вибачайте за хрестоматійну алюзію, стати значно більше, ніж просто книжками. Вони стають подіями, точками відліку, підсумками і водночас – фундаментом для чогось нового. Саме так я би охарактеризував поетичну антологію «Поезія з-за ґрат. Поетична творчість українських політв’язнів радянських тюрем і концтаборів», яка нещодавно побачила світ у видавництві «Смолоскип» – у серії «Лауреати премії літературознавчих досліджень ім. Олега Ольжича».

Насправді, є дуже мало українських поетів, яких оминула неволя. Ув’язнення фізичне чи моральне, в казематі чи під валуєвським циркуляром, – жодної різниці. Результат той самий – поет поза свободою. І якби хтось уклав Велику антологію української поезії, вона також мала б мати підзаголовок «Поезія з-за ґрат». Така іронія і така правда.

Упорядник нової «смолоскипівської» антології Олена Голуб обмежила «поле дослідження» другою половиною ХХ ст. Зробила це дуже ґрунтовно і якісно, опрацювавши величезний обсяг матеріалу. Вдалою інтродукцією до видання виглядає і передмова відомого літературознавця Людмили Тарнашинської, яка аналізуючи творчість низки авторів, що увійшли до книги, мовби задає тон подальшого прочитання.

Власне, аналізувати тексти у схожих антологіях – справа нелегка. Простіше сказати про загальне враження, відчуття після прочитаного, енергетичне наснаження/виснаження, якого зазнає читач. Аура в’язниці, себто обмеженого простору, перелита в поетичні рядки, часто позначена надмірним заглибленням у себе, пошуками інших смислів у очевидних поняттях. Вона наскрізь ностальгічна за свободою, за звичайним людським життям, а від того надзвичайно болюча і здатна передавати цей біль у великих дозах читачеві. Але в нашому випадку це лише один і далеко не найважливіший момент.

Учасники антології «Поезія з-за ґрат» – це передовсім українці, громадяни у високому сенсі слова, борці за ідею, ім’я якій Україна. Тому й тексти у книзі – наступальні, позитивно агресивні і в багатьох випадках оптимістичні. А те, що в кожного поета образ омріяної України «свій», лише додає книзі цільності у неймовірній широті.

Попри класичне впорядкування антології «за абетковим принципом», у моїй свідомості після прочитання вона виструнчилася трохи по-іншому. Свій умовний відлік я почав би від яскравого представника «Ростріляного (в його особі – недостріляного) Відродженння» Б.Антоненка-Давидовича, який свою боротьбу за майбутнє України розпочав ще в армії УНР і трохи молодшого за віком Миколи Сарми-Соколовського. Обидва ці письменники вперше потрапили за ґрати ще при Сталіні, бували там і пізніше, а тому ж М.Сармі-Соколовському доля відміряла цілих 10 літ життя у незалежній Україні.

Наймолодший учасник антології – поет з Херсонщини Степан Гура (1960 р.н.), після якого можна поставити три крапки. Бо переслідували поетів і пізніше – вже за незалежності. Перший приклад – Борис Гуменюк, який за сфабрикованим звинуваченням перебував близько двох років у Лук’янівському сізо в часи кучмівського мракобісся. Але це вже, мабуть, має бути інше дослідження…

Загалом, до антології увійшли твори шести десятків українських поетів «з іменем та біографією», поета на псевдо Остап Невідомий і 11 віршів справді невідомих авторів. Поети ці надзвичайно різні – і за майстерністю, і за обсягом літературної спадщини, і за належністю до «шкіл» та «поколінь».

Широко представлені в антології такі поети як Василь Стус, Іван Світличний, Микола Руденко, Юрій Литвин, Тарас Мельничук, Степан Сапеляк, Зеновій Красівський, Іван Гнатюк, Олесь Бердник, Ірина та Ігор Калинці, Іван Сокульський, Галина Гордасевич,  Ярослав Лесів, Анатолій Лупиніс, Михайло Осадчий, Ірина Сеник, Євген Сверстюк, Валентин Мороз, Святослав Караванський та інші. Вони однаково відомі в українському духовному просторі і як власне літератори, і як визначні діячі дисидентського руху.

Інша плеяда, представлена у виданні – поети, які водночас були учасниками національно-визвольного руху 30-50 рр. ХХ ст., діячами ОУН або вояками УПА. Їхня творча спадщина, переважно невелика або втрачена у вирі лихоліть, ще чекає своїх ретельних дослідників. Але вже сьогодні читачі можуть доторкнутися до творчості Галини Берізки, Миколи Василенка, Пантелеймона Василевського, Методія Волинця, Марти Гай, Володимира Косовського, Михайла Луцика, Катерини Мандрик-Куйбіди, Орисі Матещук.

Окремо хочеться звернути увагу на добірку Трохима Шинкарука, відомого також під псевдонімом Марко Зацькований. Поет у віці 14 років став добровольцем УПА, 24 роки відбув у неволі, не покаявся перед окупаційною владою і 1981 року був розстріляний.

Запрезентована в антології також творчість сучасних поетів, які свого часу зазнали переслідувань від радянської влади за свою творчість. Тут і передчасно померлий Сергій Набока, і активні у сьогоднішньому літпроцесі Василь Рубан, Григорій  Гайовий, Олекса Різників, Микола Кульчинський, Василь Боровий, Микола Адаменко, Михайло Пилипчук.

Трішки осібною виглядає тут постать одного з найвідоміших українських перекладачів Григорія Кочура, поетичне слово якого я відкрив для себе власне з цієї антології.

Отже, антологія «Поезія з-за ґрат» – книга, прочитавши яку, людина не лише отримає естетичну насолоду від поетичних рядків, а й здобуде неабиякий заряд сили, мужності, незламності, зможе наснажитися неймовірною духовною величчю Українців, які не шкодували свого життя у боротьбі за високі ідеали.

Сергій Пантюк