Це добре розуміють видавці, стараючись у вигадливості, наприклад, абеток. На «Книжковому арсеналі» я помітила добрий десяток нових (чи відносно нових) абеток, які доводять: фантазія дорослих, може, й не поступається розгулу дитячої уяви.

Лідером особисто моїх симпатій стала абетка видавництва «Основи», створена у співпраці з Музеєм ім. Ханенків. Тут немає текстів, лише літери і картини, точніше — фрагменти картин, що ілюструють слова на ту чи іншу літеру. Книжка надзвичайно красива, вишукана, хоч і сто гривень, але її так хочеться купити! Цікаво, чи думають так само малюки, яким складно пояснити, хто такий ангел, бо ж його не можна показати? У вихідних даних видання значиться, що автором є Анна Копилова. Спершу подумалося — автором ідеї. Утім уявіть удар по моєму патріотизму, коли неподалік на розкладці санкт–петербурзького видавництва «Арка» знаходжу аналогічну абетку, створену за мотивами колекції Ермітажа! Напевно, десь у Парижі можна зустріти й подібного «луврського» букварика?

Надзвичайно гарно виконана, з дотепними ілюстраціями у стилі Остерових «Шкідливих порад» — «Робоча абетка» петербурзького видавництва «Акварель». Автор її — Йосип Бродський. Я двічі перепитувала, чи це «той самий Бродський». Він. Так би мовити, «Деточкин тоже очень любил детей»... Нобелівський лавреат присвятив віршики професіям. «Волны ходят по тельняшке,/ Дым от папиросы, /Якоря блестят на пряжке. /Кто идет? Матросы». Мабуть, хтось скаже, що згадка про цигарки антипедагогічна, що деякі професії натепер стали анахронізмом, але приємного враження від «абетки Бродського» це не применшить. До слова, ще одного витягнутого з далекого минулого недитячого автора — Івана Багряного — видав «Смолоскип». Це переклад віршованої казки «Телефон» Корнія Чуковського українською. А ще в цьому ж видавництві побачила світ книжечка Івана Багряного «Про лелек та Павлика–мандрівника» також з ілюстраціями автора.

Подивувала «Християнська абетка» авторства Богдана Стельмаха, видана «Свічадом». Підхід вочевидь цікавий. Але не завжди текст, скажемо так, канонічний. Приміром, про ангелів, які, ясна річ, осявають собою літеру «А», йдеться таке: «Хай брат–ангел сам погляне:/ Це ж маленькі християни,/ Фани наших літер». Внизу сторінки довелося зробити зноску для найбільш консервативних бабусь, які вчитимуть дитя читати, щоб пояснити: хто вони такі, фани. А на букву «И» ніякого правовірного терміну підшукати не вдалося, тому біля неї сидить сич, який «ич, притих./ Видно, вчить молитви?».

На «Книжковому арсеналі» можна надибати кілька абеток iз текстами Івана Андрусяка — «Звірячу» («Грані–Т») та «Абетку–прозивалку» («Навчальна книга — Богдан»). Вони мають такий самий недолік, як і «Грайлива абетка» авторства Івана Лучука, видана «Гранями». Попри симпатичні тексти («Буква «те» куди не йде — за собою тінь веде»), ці книжки не є навчальним посібником для найменших, а радше забавкою для батьків: літери намальовані з таким художнім викрутасом, що в них важко впізнати «оригінал», дитині не можна буде показати на сторінці, про яку літеру йдеться, і доведеться брати фломастер і малювати поруч «т» чи «і» такою, як вона виглядає насправді.

Олена Зварич