агадаємо, однією із засад аудиту здійснюваного, референтами Центру культурного менеджменту, є відсутність рейтингу, а лише визначення найцікавіших явищ.

Отже, подіями грудня-січня стали:

1. Презентація книги Тараса Прохаська «Бо такЄ» (Книгарня Є). Величезна кількість учасників презентації живить віру, що таки є чимало людей, які потрафлять відрізнити Літературу і літературу й оцінити шанси на вічність першої та другої.

2. Відкриття галерей «Коралі» та «Леміш». «Коралі» – галерея, що має просторі зали, відеообладнання і головне – бажання власників не зациклюватися тільки на виставковій діяльності, а робити це приміщення постійно живим і дієвим через майстер-класи, зустрічі, кінопокази тощо. Такий собі задекларований маленький культурний центр. «Леміш» - галерея, розташована поза центром міста (ріг пр. Чорновола і вул. Хімічної), також декларована не просто як галерея, а мистецьке об’єднання зі своєю дизайн-студією і концептуальними проектами. Визнання цих двох галерей – наразі тільки аванс, але він багато обіцяє.

3. Виставка до 145-річчя з дня народження Митрополита Андрея Шептицького. « Посвята митрополитові Андрею» (Національний музей у Львові) і виставка до 135-річчя з дня народження митця Модеста Сосенка (там же). Референти відзначили логічним поєднання цих двох виставок: Митрополит Андрей Шептицький підтримував художника впродовж його навчання у Кракові, Мюнхені, Парижі, а згодом Модест Сосенко став працівником Церковного музею (тепер Нацмузей), створеного Митрополитом. Але експозиція Шептицького опинилася ніби на маргінесі: на балконі й у фойє. Також виставка справляла враження не до кінця продуманої, трохи недбало підготовленої: хотілося якоїсь тематичної, цікавої експозиції, а були тільки традиційні фото і кілька меморіальних речей.

4. «Пригоди Олівера Твіста» (ювілейна прем’єра до 90-річчя Першого українського театру для дітей та юнацтва)  – наймасштабніша за останні 10 років роботи театру. Режисеру вдалося втиснути чималий твір Діккенса у тригодинну виставу, а художниці Дарині Зав’яловій – створити унікальні костюми, які самі по собі можуть бути предметом споглядання. Правда, кажуть, що діти, які мали б бути головним глядачем вистави, не витримували аж такої довгої постановки і не до кінця розуміли всі підводні течії і задумки режисера. А от дорослі глядачі аплодували стоячи.

Окрема тема – саме святкування 90-річчя театру, яке відбулося, як і багато вистав, усупереч всім можливим перепонам і влади, й одіозного керівництва театру. Про проблеми колективу театруми вже писали і, на превеликий жаль, вони досі не вирішені. І те, що вистава вдалася попри все – велика заслуга творчого колективу, який намагається щось робити у болоті адміністративних і бюрократичних негараздів.

5. «Коза-дереза» (дитяча комічна опера М. Лисенка у концертному виконанні на сцені Львівської обласної філармонії) – украй рідкісне і тому дуже втішне явище оперної постановки для дітей. Єдиний мінус – виконавці не дотягували саме в акторській частині, а тому це радше був все-таки концерт. Хоча за майже повної відсутності жанру дитячої опери – це вже великий подарунок батькам і дітям.

6. «Йдемо до Вифлеєму» (різдвяна феєрія у виконанні A capela Leopolis на сцені Львівського будинку органної і камерної музики) – знову експерти повторювали відому вже із попередніх аудитів мантру – прекрасний концерт при мінімумі реклами і майже відсутньому резонансі. Така диспропорція зустрічається дуже часто. Її протилежний бік – багата і правильно організована рекламна кампанія довкола культурного заходу дуже сумнівної якості. У наш час соціальних мереж та інших видів недорогого поширення інформації всіма цими засобами треба користатися із максимальною користю для події. Зверхність до таких форм рекламування культури чи нехтування ними під гаслом, що, мовляв, високе мистецтво проб’є собі дорогу і без фейсбуків чи твіттерів – велика помилка. Немає коштів на візуальні види реклами – користайтеся дармовими соціальними мережами. Можливо, є сенс навіть завести собі блог чи блогера і так організовувати резонанси довкола справді хороших концертів. І не для слави (для неї також, бо заслужено), а для виховання своїх слухачів і розширення їхнього кола.

7. « Текстиль у Львові» (виставка у Львівському палаці мистецтв) – черговий доказ унікальності львівської школи текстилю, яка досі трактується як «маргінес» у середовищі живописців чи скульпторів. А дарма, бо майстри текстилю часто набагато креативніші і цікавіші, що регулярно підтверджується призовими місцями львівських майстринь на київських текстильних трієнале. І знову – мало реклами, знову – тільки для своїх. За глядача і поціновувача треба боротися. Він не виросте сам, не візьметься нізвідки. Один короткий фільм про сам процес творення, викладений у соціальних мережах, один майстер-клас для дітей найближчої школи, одна домовленість про екскурсію із цікавими розповідями для дітей із художніх гуртків Палацу дітей і юнацтва Галичини – ніби не складно, але результат буде відчутний, хоча і не відразу. Головне – думати у цьому напрямі.

8. Концерт Мирослава Скорика (Львівська філармонія) – поєднання блискучого композиторського таланту і найбільш динамічного культурного менеджменту Львівської філармонії. Ризикнемо сказати, що це культурна інституція, яка активно розвивається і змушує приємно дивуватися. Публіка, що заповнила цілий зал, отримала неперевершене естетичне задоволення. Бракує диска, але є надія, що він таки з’явиться, оскільки запис на концерті був.

9. Гастролі Дніпропетровського академічного театру опери і балету – наймолодший оперний театр України, який уперше за 20 років виїхав на повноцінні масштабні гастролі (200 учасників – балет, хор, оркестр, творче керівництво). Театр привіз відроджене хореографічне сказання Євгена Станковича «Княгиня Ольга». Враховуючи, що у ювілейний рік Львівська опера не спромоглася на жодну прем’єру – це подвійна подія.

Інші дійства, які були названі культурними подіями грудня 2010 р., але не набрали достатньої аргументації: « Мистецький Рамадан: від Романа до Йордана» – ятки із авторськими різдвяними сувенірами як альтернатива кічу, а також виставка книжкових ілюстрацій Костя Лавра (тепла експозиція персонажів казок. Те, що й у книжках, тільки на стіні та в одному місці).

АнтиКультурна подія, або «Гірчичник»:

1. «Щедрий вечір з добрим джазом» (концерт групи «SchockolaD» у Львівській філармонії) – найбільш провінційний концерт. Від віншувань і читання Біблії зі сцени до відвертої фальші у колядці «Тиха ніч». У 1990-ті роки це зійшло б на ура, але у 2011...

2. Продаж квитків на зустріч із Ліною Костенко – галичани були б не галичани, якби не заробили на патріотизмі.

3. Жива шопка на площі Ринок – як одноразова вистава – так, прийнятно, симпатично. Як постійна «експозиція» – жалюгідно, негуманно, без сенсу.

Референти – Наталка Космолінська, Божена Городницька, Тарас Федорчак, Катерина Сліпченко, Ліда Мельник, модератор аудиту - Ірина Магдиш.

Повна версія аудиту на сайті Центру культурного менеджменту.