А за тиждень до цієї прем´єри в Києві відбувся вже традиційний міжнародний фестиваль поезії "Київські Лаври".

Травень став знаковим і для "Української правди. Життя". 12 травня було презентовано книжку інтерв´ю-абеток  "33 герої укрліт"  - ці розмови публікувалися на сайті протягом 2010 року.

Загалом нових книжок стає все менше. Натомість із 2 червня можна буде говорити про нові тренди наступного літературного року. Саме тоді "Коронація слова" роздасть нагороди за найкращі рукописи. Тобто стане ясно, що матимемо шанс читати наступного літературного року.

Олена Захарченко. Сім воріт (Маузер)

Олена Захарченко нещодавно оголосила про вихід своєї нової книжки та отримала шквалкоментарів.

Очевидно, що в Україні закорінилася тенденція видання електронних книжок як альтернатива друку на папері. Все більше молодих письменників, які самі оплатили (чи ні) роботу коректора, редактора та ілюстратора, готові (умовно) безкоштовно викладати свої тексти в мережі.

Що це може означати? По-перше, своєрідний альтруїзм. Умовна безкоштовність - цілком закономірна реакція на в принципі низьку гонорарну ставку в Україні та невиплати роялті.

По-друге, маємо наслідок кризи українського книговидання. Великі видавці переважно не готові друкувати тексти молодих або маловідомих авторів. А після згортання діяльності Леоніда Фінкельштейна у видавництві "Факт", маємо лакуну. В Україні зараз немає видавців, які би спеціалізувалися на відкритті нових імен.

Але варто повернутися до повісті "Сім воріт". Нею Олена Захарченко продовжила низку своїх текстів "химерної прози". Насправді в українській літературі не так багато авторів працюють у цьому жанрі - хіба що Юрій Винничук і Галина Пагутяк.

Також варто звернути увагу на жанрове визначення "повість". У нинішньому літературному контексті воно - рідкість. Більшість письменників тексти обсягом сторінок на 100 позиціонують як романи. З іншого боку, Анатолій Дністровий колись звернув увагу на прискорення життя та появу такого собі "швидкого роману".

Повість Олени Захарченко "Сім воріт" існує винятково у вигляді електронної книжки. Вона доступна в чотирьох різних форматах і абсолютно безкоштовно. Особливо смачно виглядає аудіоверсія - студійний запис за участі професійних акторів. І це також у вільному доступі.

Звідки така щедрість? Дуже просто - створення книжки профінансоване фондом одного українського олігарха.

Структура побудови повісті вкорінена в шумерську міфологію. Зокрема йдеться про історію мандрів богині Інанни до царства мертвих. Іннанна - це таж Іштар. А про Іштар багатьом точно траплялося читати в романі Пєлєвіна "Generation P".

В ролі Іннанни виступає дівчина Марина. Поруч діють її наставник Енкі та дійові особи меншого калібру. В художньому світі повісті будь-який вокзальний волоцюга може виявитися яким-небудь шумерським богом.

Вирізняється стиль письма. До шумерського контексту допасовано особливий підкреслено архаїчний тон замовляння-примовляння. Щоправда, враження від читання дещо псує лейтмотив нелюбові до Києва. Його оточує семантичне поле бруду, огиди, смороду, смерті тощо.

Повість варта читання та слухання. До того ж, про неї нещодавно написала Оксана Забужко в себе на Facebook:

"Прислали мені лінк на її ( Олени Захаченко - І.С. ) нову книжку - почала читати і - як у "Пропалій грамоті" - "слухай, каже, де я тебе бачив"?:) "Дуже багато смертей"(с) як двигун сюжету, почергова зміна нараторів (розділи, правда, коротенькі), а замість воїнів УПА з "іншої реальності" в сучасний Київ і Львів приходять - шумерські боги)), - і "брюкі прєвращаютца в елєґантниє шорти"(с), тобто з "Музею" виходить цілком таке жвавеньке маслітівське чтиво (я ще, правда, не дочитала, куди вона це все виводить, але "звідки" - вже очевидно: звідти ж, звідки й ГГ ( Ганна Герман - І.С. )

Я особисто паралелей із "Музеєм покинутих секретів" не можу збагнути. Хіба що наратори справді змінюються. Але ж Оксана Забужко не візьме собі copyright на використання цього прийому?

Антон Санченко. Нариси бурси (Темпора)

"Українська правда. Життя" вже писала про цю книжку. Тоді інтернет-спільнота чимало говорила про нову "піксельну книгу"

"Нариси бурси" стали важливим феноменом перебігу українського літературного процесу. По-перше, Антон Санченко першим показав шлях електронної альтернативи. Сьогодні так само зробили Олена Захарченко та інші автори, що викладають на "Автурі" цілковито готові до друку рукописи.

"Піксельна книга" мала дуже невисоку собівартість. Якщо вірити поінформованим джерелам, уже за рік умовно безкоштовного розповсюдження вона себе окупила.

За рік розповсюдження "Нариси бурси" не змінили зміст, але знайшли видавця. Відтак текст отримав втілення, на яке заслуговував.

Видавництво видало книжку, стилізовану під своєрідний дембельський альбом. Із усе тими ж чудовими ілюстраціями Віктора Кузика та фотомонтажем Дмитра Растворцева. Рішення не змінювати візуальну складову було правильним, оскільки в "Нарисах бурси" ілюстрації були повноцінним доповненням до тексту.

Під палітуркою - 17 історій із життя бурси, тобто Херсонського морського училища рибної промисловості. Його ще знають як "Тюльку". Гарне чтиво для кінця весни, коли вже хочеться понюхати моря та від душі посміятися.

Сергій Руденко. Пантеон класиків (Самміт-книга)

Пафосна, на перший погляд, назва, є насправді іронічною. Сергій Руденко спробував у дуже своєрідній манері підвести рису під розвитком сучасної української літератури останніх 20 років. Тут ідеться про покоління так званих "дев´яностників".

"Пантеон класиків" - це збірка пародій, епітафій та епіграм на тексти або персоналії багатьох авторів. Від Сергія Жадана до Андрія Кокотюхи.

Цікавим додатком до книжки є дружні шаржі Володимира Гарбуза. Його жартівливі портрети доповнюють і часто видозмінюють сприйняття відомих письменників. Зверніть увагу, що багатьох авторів можна не впізнати - шаржі вочевидь малювалися в часи їхньої бурхливої алкогольної молодості.

"Пантеон класиків" також спочатку з´явився як електронна книжка. Лише після цього видавець звернув увагу на текст і опублікував його.

Книжка Сергія Руденка - це ніби альбом пушкінських баришень. Але замість ніжних віршів - більш чи менш гострі пародії. Пародійна канонізація літератури 1990-х років - початок важливого процесу переосмислення сучасної літератури.

Ірина Славінська