Кількадесят років тому у шкільному романтично-туристичному «колись» траплялися мені у походах по рідній Полтавщині ще майже «шевченківські» хати з солом’яними стріхами та колодязями-журавлями під грушами. Засовував, зазвичай, всередину свого носа буратінського, коли хата вже покинута була, і вихоплював поглядом розсохлі скрині. Ба більше. Інколи й туди зазирав, бачачи у павутинні старого ящика то гребінь, то якусь ганчірку (так мені здавалося), то газету прапорокомунізмівську…