До книжки увійшли їхні вибрані вірші іспанською та українською мовами. Поезії українців талановито переклала іспанською поетеса з Болівії Галина Шитікова де Ескобар. В оформленні цієї ошатної книги використано роботи всесвітньо відомих іспанських художників Хуана Ромеро (у дизайні обкладинки) та Сальвадора Далі (кольорова графіка).

Збірка віршів побачила світ зусиллями Державного університету Сан Сімон (Болівія, м. Кочабамба), Міжнародного Арт-центру «Букісан» (США – Іспанія – Німеччина), Асоціації «Українська Громада Іспанії за права, честь і гідність українців» (м. Мадрид, керівний орган – Світовий Конгрес українців) та видавництва «Десна Поліграф» (Україна, м. Чернігів). Фінансово посприяв підприємець, інвестор, науковець з Києва Володимир Феодосійович Хоменко, уродженець Чернігівщини. Свою підтримку надала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, що об’єднує знаних письменників, перекладачів і науковців із 55 країн.

Т. і С. Дзюби нагороджені почесною міжнародною медаллю Мігеля де Сервантеса – за визначний внесок у літературу, зокрема нову збірку «Голоси двох поетів».

Пропонуємо вашій увазі рецензію на книжку Тетяни і Сергія Дзюби «Голоси двох поетів» доктора філологічних наук, професора іспанської літератури Університету Південного Іллінойсу (США) Ольги Бежанової.

Душі у вишиванках

Українські поети – для іспаномовних читачів  

«Голоси двох поетів» – це справді важлива і своєчасна книга Тетяни та Сергія Дзюби, котра дає можливість іспаномовним читачам познайомитися з творчістю двох чудових, талановитих сучасних письменників, які мешкають в Україні і вже відомі в світі. Адже їхні твори перекладені 65-ма мовами та надруковані в провідних газетах і журналах 50-ти країн. За кордоном вийшло 27 їхніх книг, і всі ці міжнародні літературні проекти виявилися успішними. Тож тепер Сергія і Тетяну доволі часто запрошують на міжнародні поетичні фестивалі, мистецькі свята й наукові конференції до різних держав.

         Я працюю викладачем в американському університеті, а взагалі родом з України. Спеціалізуюся на іспаномовній літературі. І багато думала про те, що спільного в України з іспаномовними державами з точки зору історичної спадщини та культури. Так от, спільного – дуже багато! Це і трагічний досвід громадянських воєн, і кривавий імперіалізм, й тоталітарні режими, і криваві диктатури, типові для XX століття, корупція, насильство, важкий шлях до демократії, отримані у спадок XXI століттям.        

         Наразі я викладаю університетський курс «Культура посттоталітарної доби», котрий дає нашим студентам можливість все-таки зрозуміти, що ж об’єднує українськомовну та іспаномовні цивілізації.

         Мені завжди цікаво (і це – дійсно важливо!), що означає – бути в душі українцем. І ось доля дала мені можливість прочитати прекрасну і вишукану поетичну збірку Сергія та Тетяни Дзюби; і я знову поринула у рідну культуру – таку географічно далеку і водночас – таку близьку.

         Поезії українки Тетяни Дзюби – ускладнені й лаконічно афористичні, побудовані на алегоричних та асоціативних чинниках, позначені високою чутливістю до відтінків смислу і краси виразу. Чимало таких віршів написані верлібром, однак читаються дуже мелодійно завдяки внутрішньому ритму та вдалому звукопису – асонансам і алітерації.

І буде тиша кольору надії,

І буде спокій кольору щастя,

І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,

Його половинки з´їдять щасливі закохані,

І не помітять за гіллям заплаканої Єви,

Яка прокляла свій давній авітаміноз.

У «Триптиху» Тетяна витончено змальовує швидкоплинність нашого життя, а відтак – і скороминущість зваб, захоплень і пристрастей, та водночас непроминальність усього справжнього.

Немов у переливчастій акварелі, поліфонічним спектром тонких асоціацій надзвичайно філігранно відображаються варіації природних та душевних змін, вічний феномен метаморфоз буття, ритмів довкілля і чутливого серця у поезії:

Сніг лапатий – син слухняний віхоли.

Полозки санчат – півусмішки.

Ми з планети круглої в небо їхали.

Звісно, білі ангели – діти трішки.

І кидалось сонце вслід цуценям рудим,

І від сміху в кров розсікались губи.

Як розтане швидко цей зимовий дим –

Хтось у ньому лиш рукавичку згубить…

Чи зоріла доля нам, чи звізда вертепу

Крізь шинельних буднів непохитний стрій?

… Не сахайсь закляклих серед степу

Кам’яних бабів – невідбулих мрій.

Сніг лапатий – син слухняний віхоли.

Полозки санчат – півусмішки.

Ми з планети круглої в небо їхали.

Звісно, білі ангели – діти трішки.

Високу поетичну майстерність, бездоганне володіння пером та словом читач із перших рядків відчуває й у віршах Сергія Дзюби. Його поетичні рядки позначені  творчою індивідуальністю й неповторністю. Свої ліричні переживання й емоції він майстерно передає, як у римованих віршах, так і у верлібрах, білих віршах. Здебільшого Сергій прямо, акцентовано і відверто висловлює власні почуття та думки образними поетичними рядками:

         На віях – осінь, в косах – перший сніг,

А очі прагнуть молодого літа…

Хотіти – гріх, і не любити – гріх,

І гріх любити неталановито!

Пречиста осінь, твій опальний друг

Цю старість приміряє лицемірно…

Одна метагалактика покірна:

Космічний біль і безкінечний круг.

         У творчості Сергія Дзюби універсальний заряд віршів збігається з суто українськими дотиками (які також можна побачити у віршах Тетяни):

         В одній країні заборонили сніг,

         Та він все одно мережив

         Вікна, віти і вії.

         Тільки ми говорили,

         Що снігу немає.

         А він приходив і малював нас,

         Яких не було, –

         Цей дивний, юродивий сніг.

         Ідея цієї чудової поезії стає зрозумілою іспаномовному читачеві, якщо взяти до уваги, що Україна до здобуття незалежності завжди була країною, де робилися спроби заборонити будь-які прояви української культури. Проте, як це трапляється зі снігом у прекрасному вірші Сергія, мистецтво, поезія, спосіб буття українця, – все це живе, незважаючи на заборони, страждання, переслідування та насильство.

         Додам, що усі свої 82 книжки Сергій Дзюба присвятив коханій дружині Тетяні. На думку фахівців, це – єдиний такий випадок у світовій літературі. Тож до подружжя навіть звернулися з «Книги рекордів Гіннеса», щоб такий світовий рекорд зареєструвати. Однак українці не стали цього робити, адже присвяти Сергія – не для якихось рекордів, це – потреба душі, одягненої у рідну вишиванку. 

         Збірка Тетяни та Сергія Дзюби – одне з найяскравіших свідчень того, що універсальний голос поезії ніколи й нікому не вдасться заглушити.

         Ольга Бежанова,
         доктор філологічних наук,
         професор іспанської літератури Університету Південного Іллінойсу, США