собі підприємця та мецената з Близького Сходу на ім’я Бенціон Пінський. Глобальна шпигунська інформаційна система «ЕШЕЛОН», до послуг якої звернувся Джеймс, безпомилково ідентифікувала Пінського як мисливця за стародавніми артефактами та водночас агента однієї з трьох найпотужніших розвідок планети. Через балакучість молодої коханки мецената-розвідника Люськи Гаркуші, Понт дізнався, що Пінський дуже цікавиться одним нещодавнім археологічним відкриттям, зробленим у печерах Лаври відомим професором археології Юрієм Довжиком та його асистентами — аспіранткою Христиною Шпак та студентом Аскольдом Четвертинським. Оточення цього студента надзвичайно зацікавило Джеймса. Занадто воно вже було незвичним. Незаможний парубок дружив із дітьми одного з найбагатших підприємців країни Юрія Карпенка — Надією та Павлом, а також вочевидь був у приязних стосунках і з самим майбутнім олігархом. До цього дружнього кола належав ще один студент — Борис Кравець. Зо два місяці тому цей останній привернув до себе увагу преси тим, що напрочуд швидко оговтався від травм, несумісних із життям, яких він зазнав у дивній автомобільній катастрофі. Лемент, що почав здійматися в ЗМІ з цього приводу, якось враз, немов за наказом, вщух.
Втім найбільшу цікавість Джеймса викликав наймолодший друг Аскольда Четвертинського — Ілько Венедченко. Всеохоплююча система «ЕШЕЛОН» не мала про нього інформації. Людина виникла невідомо звідкіля. Ілько ніби народився вже дев’ятнадцятирічним, а до цього часу про хлопця не було згадки в жодній базі даних. Так не буває! В Джеймса виникло відчуття, що поява Ілька з нізвідки чимось віддалено нагадує загадкове зникнення й таке саме повернення Меча. Шпигун почав заповзято шукати способів ближче познайомитися з цим хлопцем. Але той спочатку всіляко майстерно уникав зустрічі, а потім улітку кудись подався з Києва. Отож здійснення цього плану тоді довелося відкласти.
Від тієї ж язикатої Люськи Гаркуші — колишньої співробітниці агенції з нерухомості — він дізнався, що саме тоді, коли Артурів Меч дивом повернувся до Корнувельського замку, мав місце кумедний інцидент у Бориспільському аеропорту. Там, у залі для «віпованих» осіб, поважний дипломат із близькосхідного посольства Реєв бен Галіє, добре відомий усім, кому це слід знати (але ж не Люсьці), як резидент однієї з трьох найпотужніших у світі розвідок, чомусь зчинив бійку, а тоді ще й вкусив пана Пінського. Якось після чудової прогулянки весняним ботанічним садом, із оглядом дивовижних алей квітучого бузку, Бенціон і Люська запросили Джеймса та Ільму на дружній обід до особняка на Бастіонній. Там факт «дипломатичного укусу» підтвердив і сам постраждалий, але розвитку цієї дражливої теми твердо уник.
Інциндент у аеропорту та