столиці.
За кілька місяців від нього перестали надходити телефонні дзвінки та гроші. Всі мамині та Андрієві спроби дізнатися про нього бодай щось були марними. Заяви про зникнення чоловіка без вісти мама до міліції офіційно не подавала, бо у слідчому відділі їй сказали, що це може зашкодити йому у випадку, коли він живий. І щоб остаточно здихатися клопоту з відкриттям розшукової справи, міліціонери натякнули: мовляв, знайшов ваш чоловік іншу жінку та й тішиться десь із нею, забувши про дружину та дітей. Після таких слів мама лише довго тихо плакала.
Якось Андрієві, який намагався шукати батька через знайомих у Інтернеті, переслали номер мобільного телефону бригадира, під началом якого його тато, можливо, працював. Він зателефонував. Чоловік, який відповів на виклик, ледь почувши, хто із ним розмовляє, одразу ж перервав зв’язок. Надалі той абонент завжди лишався поза зоною досяжності.
Підхопивши із стрічкового транспортера багажу свою сумку, Андрій попрямував до бару в невеликому залі терміналу внутрішніх рейсів. Там він одразу побачив підняту руку високого молодика в лайковій шкірянці, який кивнув йому. Мабуть, це і є його трохи дивакуватий клієнт. Хакер попрямував до нього.
— Ви Андрій?
— Так, а ви Борис? — хакер потис простягнуту для вітання руку.
— Будемо знайомі. Як долетіли?
— Все гаразд, дякую. Отже, ви мій замовник. Із ваших пояснень телефоном та мейлом, Борисе, я не зовсім зрозумів, із якими, власне, інформаційними сутностями мені доведеться працювати? Загалом, я більше маю справу з програмами та залізом…
— Ну, ви з місця й у кар’єр, Андрію, одразу хочете почати працювати! Я прочитав чимало ваших публікацій у інтернет-щоденниках і певен, що саме ви усе зможете збагнути і виконати наше замовлення якнайкраще. Втім, давайте про це все ж згодом. Коли не заперечуєте, пропоную без зайвих церемоній перейти на «ти».
— Гаразд, — погодився хакер.
— Зараз відвезу тебе на квартиру, де ти мешкатимеш. Потім пообідаємо в одному ресторанчику. За обідом, власне, й розповім, що нам від тебе потрібно.
— Кому це нам, Борисе? — напружився хакер.
— За обідом, Андрію, за обідом дізнаєшся. Не хвилюйся — нічогісінько протизаконного! Законів іще таких не написали. Поїхали, бо час у наш час, даруй за каламбур, коштує дорожче за гроші, — спробував пожартувати молодий підприємець, рушаючи до стоянки машин.
Роздратований Бенціон Пінський, сидів за тонованим вікном на задньому сидінні орендованого, разом із послугами водія, «Вольво». Авто повільно рухалось у тягнучці біля міжнародного термінала аеропорту «Бориспіль». Бенціон розглядав нещодавно зарубцьовані шрами на великому пальці правої руки. Таки погано загоїлися! Скалічив йому пальця той клятий резидент Реєв бен Галіє! А ще й дипломатом вважається. От,