хакера йому ніколи не доводилось отримувати таке незрозуміле та дивне замовлення, а непевних ситуацій навчений життям Андрій намагався уникати. Втім обіцяний гонорар, підтверджений значним авансом, був вартий ризику…
Андрій належав до того типу людей, які в усьому покладаються лише на власні знання, вміння та досвід. Ще в десятому класі школи, спостерігаючи за життям луганських студентів, він вирішив не гаяти часу на здобуття формальної вищої освіти. Він взагалі був неформалом. Особливо з огляду на стиль його одягу та зовнішність. Зберігаючи спортивну стрункість, навіть тендітність, у свої тридцять він віддавав перевагу джинсам, футболкам та кросівкам, мав довге пряме солом’яного кольору волосся та носив численні срібні каблучки. Для усіх своїх знайомих Андрій був авторитетним порадником під час купівлі одягу, техніки, ліків і навіть косметики. Втім заробітки йому приносили інші знання — комп’ютерів та програмного забезпечення.
Вперше комп’ютер йому показав сусід по під’їзду — студент-першокурсник, якому цю дорогу річ подарував батько з нагоди вступу сина до Медичного інституту. П’ятнадцятирічний Андрій одразу дуже зацікавився можливостями, які давав комп’ютер. Але усі прохання до батьків і йому придбати такий, наражалися на тверду відмову: родина була незаможною, тому тато з мамою воліли витрачати гроші на якісне харчування, одяг та здоров’я дітей, а не на усілякі, як їм здавалося, пустопорожні забаганки. На щастя, сусід був нежадібним і товариським. Тож, коли сам на компі не працював і не грався, то дозволяв користуватися ним Андрієві. Скоро хлопець вже добре знав, як поводитися з тією технікою, навіть ліпше за її власника.
Незабаром у місті почали відкриватися численні ігрові салони, обладнані потужними комп’ютерами. Повсякчас виникали потреби в їхньому ремонті: машини приносили чималі живі гроші, тому експлуатувалися цілодобово і швидко виходили з ладу. Перша ж майстерня з ремонту комп’ютерів, яка відкрилася в Луганську, стала й першим місцем роботи старшокласника Андрія. Дорослі майстри не могли надивуватися метикливості та якомусь інстинктивному відчуттю складної електроніки, притаманним хлопцеві. За кілька місяців йому вдалося зібрати з відремонтованих або придбаних задешево деталей цілком пристойний власний агрегат.
Тим часом родину спіткало зубожіння. Мама, яка мусила піти з роботи, щоб доглядати за хворобливим Андрієвим молодшим братом, отримувала лише невеличку пенсію, а батько, якого звільнили з заводу через скорочення штату, — мізерну грошову допомогу по безробіттю. Протинявшись без роботи з півроку, тато вирішив поїхати на заробітки, приставши до якоїсь бригади харківських заробітчан, яка підрядилася будувати котеджі десь у Федерації, неподалік її