Завантажити

психіка не запиналася.
— Яка монументальність!, — переводячи тему розмови, я перевів погляд на монументальне творіння — католицьку церкву.
— Це церква Св. Вудру. Саме із неї було започатковано Монс. Знадобилось більше ніж 200 років, щоб її збудувати, — подав свій вже другорядний голос Наум, все ж таки виконуючи роль гіда. — А ген там — метрів за сто п’ятдесят звідсіль — 87-метрова дзвіниця Beffroi — єдина в Бельгії, що виконана у стилі бароко...
— Я пропоную прогулятися по цьому чарівному містечку — тут вистачає пам’яток історії, — знову перехопив ініціативу Хайнц, якось зверхньо усміхаючись. Ця усмішка промовляла, що її власник бачить всіх наскрізь, і я для нього лише великий уламок кришталю.
Не люблю бути боржником перед такими мудрецями. Я мило повернув йому його усмішку:
— Ну, що ж, фотографувати я вмію!
І замовчав надовго, затулившись фотоапаратом. Містер Бренер мовчанки не витримав.
— Дивно, як Вам це вдалося? Втім, у когось таки повинно було статися просвітління, та чому саме у вас?
— Ви про «напівшвидкісний вихор»? — не дав я розігнатися монологу.
— Так, так. Наука вже не раз чіплялась за так необхідні математичні моделі керування потоками вихорів. Але все зупинялось за крок до відкриття. Творець з чимось завжди був не згоден. А от Вам відкрив... Тільки, як я розумію: «Бог дав — бог забрав». Ви нічого не пам’ятаєте про це доленосне для всього людства відкриття! — Бренер раптом зайшовся у божевільному реготі! Мабуть, тут зніяковів і я, і Наум, і численні перехожі.
— Ескузі, пардон, — після нестримно-істеричного півхвилинного реготу, Хайнц, здавалося, отямився, продовжуючи:
— Перепрошую, перепрошую, містере Анісімов, але якби ви тільки змогли б уявити, в якому світі зараз би жило людство, якби те що відкрилось вам, гадаю, без будь-яких підстав, відкрилось би нам років 50-60 тому: ми б знали, як цим скористатись. Це не тільки вирішення проблем старіння, це і літальні апарати у вигляді літаючих тарілок, це і нові види енергетики: керування сонячним та місячним світлом. Ми б керували вихровими торсіонними полями самої людини, мобілізували б реально закладені у неї потенційні можливості.
— Для виведення однієї вищої раси? — здавалося, моє запитання вдарило у саме сонячне сплетіння мого візаві: він так і застиг із відкритим ротом, наче у нього, як у маленького мрійливого хлопчика, відібрали його казку.
Мій подив його появою і постаттю вже минувся. За вишуканою оболонкою я душею відчував крижаний холод його душі. Цікаво, щось тепле там іще є?
— О, погляньте: це пам’ятник королю Бельгії — Леопольду другому, можемо зробити фото на пам’ять. — Науму таки хотілось показати, що у своїй лабораторії він хліб їсть не дарма і бере участь навіть у таких фундаментальних дискусіях.
Я, демонструючи керованість ситуацією, навів об’єктив цифрового фотоапарату на пам’ятку короля Леонарда, на розквітаюче у грудні деревце, та ще на щось...
Раптом, наче електричний струм пронизав мене, від побаченого в об’єктиві:
— А це що, Науме? — запитав я, вказуючи на якийсь офіс (Belgocom), що красувався у безпосередній близькості від пам’ятника Леопольду другому. Але головним для мене було не сусідство з пам’ятником історії: а число, що було написане на цьому приміщенні: 1307!
— Це відділення найкращого бельгійського телекомунікаційного оператора. Ну і що з того, що його номер 1307? — не приховував здивування Наум.
Та з усього видно, що ініціативу я перехопив: заставив мого справжнього візаві замислитись не тільки над своїми висловлюваннями, а й над тим, що цікавило мене:
— 1307! Приголомшливо! — промовив Бренер. — Це ж число розенкрейцерів! Та до чого воно тут? І чого саме зараз?
— Можливо, це знак. Я тут вперше. Та я все ж таки іду до числа Розенкрейцерів! Може, тому мені далось відкриття напівшвидкісного вихору, як і відкриття сьогодні числа 1307 тому, що воно повинно було відкритись саме мені! — я був безжальним. Бренер не виказував безнадійності, але як діяти далі, здавалось, не знав, наче він на мить втратив керування обставинами.
— Так. Я про це і запитував на самому початку нашої розмови: чому саме вам це дається? Дивно. Дуже дивно. Ми вимірюємо все до міліметра, розраховуємо плани до мілісекунд, наполегливо працюємо, а вам, представнику цього варварського краю пияцтва та недбалості, дається все просто — на підставі якихось знаків! — здавалося, ще мить і він вчепиться мені в горлянку.
Втім, таке ж бажання тієї ж миті виникло і в мене. Ну, що — суперники гідні один одного?.. Це ж тільки мить емоцій.
— Містер Анісімов. Пропоную вам угоду, що в бізнесі відносять до сфери партизанського маркетингу — вихід із масштабних ситуацій поодинці. Вартість контракту навіть ви собі не можете уявити: намалюйте на папері бюджет вашої бідної країни і, повірте, ми готові будемо піти на те, щоб сплатити вам таку суму за математичну розробку моделі з регулювання вібраціями «напівшвидкісного вихору». Повірте, я знаю ціну цьому винаходу. Переконаний, це

читати