Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити

психіка не запиналася.
— Яка монументальність!, — переводячи тему розмови, я перевів погляд на монументальне творіння — католицьку церкву.
— Це церква Св. Вудру. Саме із неї було започатковано Монс. Знадобилось більше ніж 200 років, щоб її збудувати, — подав свій вже другорядний голос Наум, все ж таки виконуючи роль гіда. — А ген там — метрів за сто п’ятдесят звідсіль — 87-метрова дзвіниця Beffroi — єдина в Бельгії, що виконана у стилі бароко...
— Я пропоную прогулятися по цьому чарівному містечку — тут вистачає пам’яток історії, — знову перехопив ініціативу Хайнц, якось зверхньо усміхаючись. Ця усмішка промовляла, що її власник бачить всіх наскрізь, і я для нього лише великий уламок кришталю.
Не люблю бути боржником перед такими мудрецями. Я мило повернув йому його усмішку:
— Ну, що ж, фотографувати я вмію!
І замовчав надовго, затулившись фотоапаратом. Містер Бренер мовчанки не витримав.
— Дивно, як Вам це вдалося? Втім, у когось таки повинно було статися просвітління, та чому саме у вас?
— Ви про «напівшвидкісний вихор»? — не дав я розігнатися монологу.
— Так, так. Наука вже не раз чіплялась за так необхідні математичні моделі керування потоками вихорів. Але все зупинялось за крок до відкриття. Творець з чимось завжди був не згоден. А от Вам відкрив... Тільки, як я розумію: «Бог дав — бог забрав». Ви нічого не пам’ятаєте про це доленосне для всього людства відкриття! — Бренер раптом зайшовся у божевільному реготі! Мабуть, тут зніяковів і я, і Наум, і численні перехожі.
— Ескузі, пардон, — після нестримно-істеричного півхвилинного реготу, Хайнц, здавалося, отямився, продовжуючи:
— Перепрошую, перепрошую, містере Анісімов, але якби ви тільки змогли б уявити, в якому світі зараз би жило людство, якби те що відкрилось вам, гадаю, без будь-яких підстав, відкрилось би нам років 50-60 тому: ми б знали, як цим скористатись. Це не тільки вирішення проблем старіння, це і літальні апарати у вигляді літаючих тарілок, це і нові види енергетики: керування сонячним та місячним світлом. Ми б керували вихровими торсіонними полями самої людини, мобілізували б реально закладені у неї потенційні можливості.
— Для виведення однієї вищої раси? — здавалося, моє запитання вдарило у саме сонячне сплетіння мого візаві: він так і застиг із відкритим ротом, наче у нього, як у маленького мрійливого хлопчика, відібрали його казку.
Мій подив його появою і постаттю вже минувся. За вишуканою оболонкою я душею відчував крижаний холод його душі. Цікаво, щось тепле там іще є?
— О, погляньте: це пам’ятник королю Бельгії — Леопольду другому, можемо зробити фото на пам’ять. — Науму таки хотілось показати, що у своїй лабораторії він хліб їсть не дарма і бере участь навіть у таких фундаментальних дискусіях.
Я, демонструючи керованість ситуацією, навів об’єктив цифрового фотоапарату на пам’ятку короля Леонарда, на розквітаюче у грудні деревце, та ще на щось...
Раптом, наче електричний струм пронизав мене, від побаченого в об’єктиві:
— А це що, Науме? — запитав я, вказуючи на якийсь офіс (Belgocom), що красувався у безпосередній близькості від пам’ятника Леопольду другому. Але головним для мене було не сусідство з пам’ятником історії: а число, що було написане на цьому приміщенні: 1307!
— Це відділення найкращого бельгійського телекомунікаційного оператора. Ну і що з того, що його номер 1307? — не приховував здивування Наум.
Та з усього видно, що ініціативу я перехопив: заставив мого справжнього візаві замислитись не тільки над своїми висловлюваннями, а й над тим, що цікавило мене:
— 1307! Приголомшливо! — промовив Бренер. — Це ж число розенкрейцерів! Та до чого воно тут? І чого саме зараз?
— Можливо, це знак. Я тут вперше. Та я все ж таки іду до числа Розенкрейцерів! Може, тому мені далось відкриття напівшвидкісного вихору, як і відкриття сьогодні числа 1307 тому, що воно повинно було відкритись саме мені! — я був безжальним. Бренер не виказував безнадійності, але як діяти далі, здавалось, не знав, наче він на мить втратив керування обставинами.
— Так. Я про це і запитував на самому початку нашої розмови: чому саме вам це дається? Дивно. Дуже дивно. Ми вимірюємо все до міліметра, розраховуємо плани до мілісекунд, наполегливо працюємо, а вам, представнику цього варварського краю пияцтва та недбалості, дається все просто — на підставі якихось знаків! — здавалося, ще мить і він вчепиться мені в горлянку.
Втім, таке ж бажання тієї ж миті виникло і в мене. Ну, що — суперники гідні один одного?.. Це ж тільки мить емоцій.
— Містер Анісімов. Пропоную вам угоду, що в бізнесі відносять до сфери партизанського маркетингу — вихід із масштабних ситуацій поодинці. Вартість контракту навіть ви собі не можете уявити: намалюйте на папері бюджет вашої бідної країни і, повірте, ми готові будемо піти на те, щоб сплатити вам таку суму за математичну розробку моделі з регулювання вібраціями «напівшвидкісного вихору». Повірте, я знаю ціну цьому винаходу. Переконаний, це

Останні події

26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем


Партнери