Спогади про дві українські катаcтрофи – Великий голод і Велику війну – дивовижним чином поєднують зворушливу простоту і щирість, навіть певну наївність оповіді простої сільської дівчини, на долю якої випали трагічні випробування, і водночас – блискучий письменницький хист, досконале чуття композиції, неймовірно точне й пронизливе відчуття деталі, живої фрази, драматичної ситуації.

Твір писала в 70–80-ті роки сільська вчителька «в шухляду», без жодних надій на прижиттєве опублікування, і, ймовірно, це теж додає йому неповторної інтонації й цілковитої переконливості як суто літературного, так і важливого історичного документу.

Анастасія Лисивець. Спомини. К.: К.І.С., 2008. – 128 с.