Літературознавці небезпідставно називають останній роман В. Кожелянка найкращим у його творчості. Він, приміром, набагато майстерніший за «Дефіляду в Москві», хоча б у стилістичному плані. В «Дітях застою» Кожелянко вилився у всій своїй повноті й багатогранності.

Дія відбувається переважно у вигаданому «північнобалканському» (читай «північнобуковинському») містечку Джерелів. Твір має кілька сюжетних ліній, які розвиваються непослідовно, і охоплює час від Другої світової війни до Помаранчевої революції.

Розповідь ведеться від 3-ї особи. Ставлення автора до своїх героїв дещо жартівливе, іронічне, інколи - навіть глумливе. Стилістика твору майже досконала. Нецензурна лексика, діалектизми, розмовні вислови роблять роман справді реалістичним.

Кожен персонаж виступає носієм певної примітної риси, яка відрізняє його від інших. Але це не бліді класицистичні фігурки, а повноцінні й суперечливі характери. Висвітлюючи вади того чи іншого героя, автор досягає типізації і таким чином змальовує всю панораму суспільного життя впродовж кількох десятиліть.

Так, Пантелеймон Людинюк - образ «безнадійного романтика», ідеали якого розірвані між самонавіяною любов´ю до України і жінками. Ще в молодості, наслухавшись розповідей про джерелівського опришка Годюра, він марив ідеєю підняти народи Союзу на збройну революцію, а в результаті створити незалежну Україну. Та далі романтичних марень його завзяття не пішло, і Панько зламався після першої ж серйозної розмови із кагебістами. Потрапивши у капкан любовного трикутника, він остаточно заплутався в своєму житті і вирішив утекти від людей - стати пасічником у Богом забутих Поросятинцях.

Серафим Кадилко - образ  мирського ченця, шукача духовної рівноваги і злагоди у суєтному матеріальному світі. Начитавшись релігійних та езотеричних книг і набравшись східної мудрості, він звільнився від усіх пристрастей і бажань, очистив карму, осягнув дзен і вже уявив себе мало не послідовником Будди, коли на нього, мов грім із неба, напала любов до німої повії, яка до того ж збиралася народжувати і виходити заміж. Дивакуватий Серафим, на відміну від Панька, таки знайшов своє щастя - але не в медитативних практиках, а в сімейному житті... німої Лії зі своїм чоловіком.

Арбурел Небелюк-Нобелюк - тип незреалізованого поета, який топить своє горе у чарці і мріє емігрувати. Зрештою, у чарці топлять горе мільйони людей - «дітей застою», і автор це чудово показує. Система жорстоко зламала безліч людських доль, погасила мрії й не дала розкритися талантам. Про це дізнаємося з розділу «Великі люди Джерелева». Перед читачем постає калейдоскоп диваків-маргіналів: народний месник Василь Годюр, парканний живописець Ніцул, затятий прихильник мистецтва кіно Дьордій-сінемафіл, «геніальний» вуличний співак Влодко, майстер на всі руки Вася Чаклун, місцевий фраєр Костя Піжон, окультний маг-ієрофант Онуфріус, «великий» художник Агафангел Саракопуцькі та згаданий поет-робітник-алкаш Арбурел Небелюк. Усіх цих персонажів автор зобразив гротескно і з гумором. Власне, гумор присутній у кожному слові книги, надаючи змістові неповторного смаку й колориту.

Дуже вдало виписаний образ політичного пристосуванця Григорія Пуцінгвера. Григорій Іванович - запеклий кар´єрист, який заради вищої посади здатен на будь-який підлий вчинок. Він вже був заступником міністра, коли його спіймали на хабарі, звільнили і фактично викреслили з політичного світу. Щоб якось реабілітуватися, Пуцінгвер створює з кількох схиблених ним жінок «націонал-соціалістичну політичну партію» «Свобода і хліб» і під патріотичними гаслами вже сплановує революційний похід на Київ, коли, на власне велике розчарування, дізнається, що в столиці й без нього почалася революція. Це тип самовдоволеного і егоїстичного політика-ханжі,  яких, на жаль, в українській політиці досхочу.

Коло проблем роману надзвичайно широке. Потужно, інтелектуально, по-сучасному В. Кожелянко осмислює останні півстоліття нашої історії на всіх можливих рівнях. Письменник вміло, у критичному ракурсі наголосив на проблемах псевдопатріотизму, політичного і релігійного ханжества, алкоголізму, проституції, моральної деградації, обмеженості та безпросвітності обивательського життя, запопадливості перед західною продукцією і східною мудрістю тощо. Вагомою в творі є сюжетна лінія про Василя Годюра - екскурс у давніше минуле, де показано боротьбу УПА із большевиками.

Першопричина порушених у творі проблем - застій, хоча автор про це тільки натякає. Застій - явище не тільки економічне, а й психологічне. Це найбільше благо для «середньостатистичного Вані», як висловився один із персонажів роману. Обиватель під час застою точно знає, що завтра будуть пиво і футбол, хоча й паршиві. Автор підкреслює, що після розвалу СРСР застій не пропав безслідно. Старий брєжнівський лад відродився у новому кучмівському, хоча й не набрав такої сили. Змінилася символіка і спосіб господарювання, а свідомість людей залишилася такою, як була, - обмеженою, непідприємливою, пасивною. Звісно, це не про всіх, але про більшість. Аби вивітрити остаточно залишки давніх стереотипів, потрібен час і зміна поколінь.

Роман В. Кожелянка міг би стати справжнім бестселером, якби бестселерами ставали тільки мистецьки найякісніші твори. Сильно, цікаво, оригінально, з гумором. Зрілий майстер відійшов у інший світ, залишивши нам безцінну перлину свого непроминального таланту.