Re: цензії

28.04.2025|Ігор Зіньчук
Заборонене кохання
24.04.2025|Вероніка Чекалюк, науковець, кандидат наук із соціальних комунікацій
«До співу пташок» Олега Кришталя як наука одкровення
21.04.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови
Джерела мови російського тоталітаризму
18.04.2025|Ігор Зіньчук
Роман про бібліотеку, як джерело знань
18.04.2025|Валентина Семеняк, письменниця
За кожним рядком – безмежний світ думок і почуттів
12.04.2025|Андрій Содомора
І ритмів суголосся, й ран...
06.04.2025|Валентина Семеняк
Читаю «Фрактали» і… приміряю до себе
05.04.2025|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
«Ненаситність» Віткація
30.03.2025|Ігор Чорний
Лікарі й шарлатани
Пісня завдовжки у чотири сотні сторінок
Головна\Авторська колонка\Летючі риби, люди та інший світ

Авторська колонка

Летючі риби, люди та інший світ

До нас у художню студію подзвонила жінка і запитала: «А як у «Летючій рибі» вчать малювати? От, якщо 10 людей будуть малювати риб, вони вийдуть однакові чи різні?». Голос в неї був схвильований. Вона трохи помовчала і договорила: «Учні будуть малювати самі чи за них намалює вчитель?»

Спочатку я майже здивувалась такому питанню, і навіть трохи образилась, відповідь була однозначною. І надзвичайно простою. Для мене. Роботи не можуть бути однаковими, бо всі люди різні. У них різний почерк, колір очей, різні відбитки пальців, різні малюнки.

Ба більше, наша студія сімейна. І всі, хто в ній працює: моя мама, сестра і я — художники. Зовсім різні художники. Кожен зі своїм стилем, характером, уявленнями про мистецтво. Тому ми дуже поважаємо індивідуальність кожного та з обережністю ставимось до творчості взагалі, і до дитячої, зокрема.

Але…

Але потім я згадала. Згадала батьків, які хочуть отримати ідеальний в їхньому розумінні результат (тобто дорослий малюнок) після майстер-класу, який відвідала дитина, вчителів, які не соромляться просити батьків, щоб вони намалювали роботи на конкурс дитячих малюнків, бо «що там ті діти можуть намалювати!»

Загальне захоплення розмальовками, шкільні «посібники» з образотворчого мистецтва, де, з одного боку, готова картинка, з іншого — на прозорому, неякісному папері — місце для малюнку.

Тому, спокійно відповіла: «Так. У нас всі риби різні. Приходьте!».

Великий Пабло Пікассо зізнавався: «Я можу малювати як Рафаель, але мені знадобилось все життя, щоб навчитися малювати так, як малює дитина». Знаменитий художник Анрі Матісс довгі роки добивався чистоти почуттів, які характерні для дитячого малюнку. А педагог Януш Корчак був упевнений, що найважливіші зустрічі — це зустрічі з дітьми.

Але ці люди швидше виняток. Як правило, до дитячих малюнків, творів, а часто і до самих дітей ставлення у дорослих поблажливе. Або навіть глузливе — адже діти не справжні, а «майбутні люди».

Композитор Валентин Сильвестров у своїй книзі «Дочекатися музики» дуже точно відобразив позицію, навченого досвідом, дорослого світу до наївного дитячого: «коли літаюча тарілка — то там відразу видно, що таємниця, а коли дитина або квітка, то тут і дивитися нема на що ...».

На жаль, на думку більшості батьків і вчителів, все що роблять діти – неправильне та невміле. Але дитяча творчість якраз цінна своєю чистотою сприйняття, щирістю і сміливістю рішень, яким так заздрять професіонали.

Потрібно лише захотіти зрозуміти цей інакший світ. Проте в нашому суспільстві до чужаків ставляться традиційно недоброзичливо. І прийняти творчість дитини такою, як вона є, людині, що виросла та сформувалась у цьому суспільстві дуже важко. Ставлення до дитячої творчості — це проекція. Те, як ми ставимося до дітей, їхнього світу показує як ми ставимося до всього чужорідного. Дорослі не хочуть визнати за дитиною право бачити не так, як вони, а намагаються одразу вкласти в неї, свій — правильний, на їхню думку, погляд, свої, норми та цінності.

 

Цікаво, що батьки схильні захоплюватися віршиком, який зазубрив малюк або його «знаннями» чисел від 1 до 10, а от, власне, дитяча творчість часто лишається непоміченою.

Багатьом і невтямки, що з дитячих закарлючок на нових шпалерах починається розвиток дитини як особистості. Адже малювання не лише розвиває фантазію, а й виховує увагу до навколишнього світу, прищеплює смак.

Байдуже ставлення до образотворчого мистецтва починається ще в  школі. Уроки малювання, на яких хоч якимось чином є шанс наблизитися до прекрасного людям, далеким від мистецтва, можна знайти в розкладі тільки один раз на тиждень. Крім того,  вважається, що для викладання цього предмета необов´язково бути фахівцем, показати, ЯК потрібно малювати може будь-який інший учитель.

Тому за самостійну дитячу роботу, оригінальну і не таку, як у посібнику, більшість педагогів завжди ставлять меншу оцінку. Аргументів наводиться багато: «Криво, неохайно, не так!». Вони навіть не замислюються, що завдяки цьому у дітей не лише зникає бажання творити і розвиватися, з’являється невпевненість у собі  («Я не вмію, намалюй ти» —просять вони когось з батьків), а й закладається смак до лицемірства.

І добре, якщо вдома дитину є кому захистити від некомпетентного педагога. Гірше, коли підтримка не знайдеться і бажання творити зникне назавжди.

«Я люблю книги зі стандартними картинками», - якось підслухала я у книгарні. Симпатична молода жінка відклала «нестандартну» гарно ілюстровану книгу (яку, до того ж, високо оцінили на кількох книжкових  європейських виставках) та вийшла з магазина. Часто згадую її...

Назву для нашої студії ми обрали не випадково. Довгий час вважалось, що ці дивовижні створіння — летючі риби, можуть пролетіти тільки 50 метрів. І лише згодом науковці зафіксували випадки, коли летючі риби долали близько 400 метрів. На жаль, більшість людей нічого не знають про власні можливості, тому жодним чином не використовують свій творчий потенціал. У той час як відкриття свого творчого Я може найнесподіванішим чином змінити життя навіть дорослої людини.

А малювання, творіння образів — один із способів розвити уяву. Яка, на відміну від загальноприйнятої колись думки, потрібна не тільки художникам, музикантам, письменникам чи людям інших «творчих» професій. Не варто забувати, що креативне мислення, про яке так багато зараз всі говорять і без якого в найближчому майбутньому буде важко розвиватися у будь-якій сфері, може з’явитися у людини лише завдяки накопиченню різноманітного гуманітарного капіталу.

«Одна з найсерйозніших помилок — вважати, що педагогіка є наукою про дитину, а не про людину», — писав Януш Корчак.

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата


Партнери