Re: цензії

07.05.2025|Оксана Лозова
Те, що «струною зачіпає за живе»
07.05.2025|Віктор Вербич
Збиткування над віршами: тандем поета й художниці
07.05.2025|Ігор Чорний
Життя на картку
28.04.2025|Ігор Зіньчук
Заборонене кохання
24.04.2025|Вероніка Чекалюк, науковець, кандидат наук із соціальних комунікацій
«До співу пташок» Олега Кришталя як наука одкровення
21.04.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови
Джерела мови російського тоталітаризму
18.04.2025|Ігор Зіньчук
Роман про бібліотеку, як джерело знань
18.04.2025|Валентина Семеняк, письменниця
За кожним рядком – безмежний світ думок і почуттів
12.04.2025|Андрій Содомора
І ритмів суголосся, й ран...
06.04.2025|Валентина Семеняк
Читаю «Фрактали» і… приміряю до себе
Головна\Авторська колонка\Символічний обман смерті

Авторська колонка

Символічний обман смерті

...Пригадується, як свого часу сусідні народи, на думку Івана Франка, з тим Бодріяром вершка ся дохапували, а ми, замісивши морок вітчизняної профанації, очима вечеряли. Зовсім не символічно, а цілком-таки реально обмінявши західні цінності на російський і вітчизняний суроґат постмодерної екзистенції.

Тож з нагоди Міжнародного дня філософії варто, мабуть, згадати, як так само свого часу “Символічний обмін і смерть” Жана Бодріяра – цього «Волта Діснея сучасної метафізики», як іноді його називають - входили в наш культуролоґічний оббіг якось спорадично і опосередковано. Наприклад, через “Македонскую критику французской мысли” Пєлєвіна, в якій використано концепт цього французького “гениального недоумка”, згідно з яким у згаданій повісті запобігається символічний “слив инфернальных энергий бывшего Советского Союза в мировые резервуары, где хранится жизненная сила рыночных демократий”. Використавши всі можливі симулякри від “Бодріякра”, Пєлєвін затаврував постмодерних філософів як “международную банду цыган-конокрадов, которые при любой возможности с гиканьем угоняют в темноту последние остатки простоты и здравого смысла”, отримав за це Національну премію і розчинився в мороці слави.

Спробував був перекласти Бодріяра на мову рідних осик також Володимир Єшкілєв, інтерпретувавши “Повстання знаків” французького ворохобника у власному маніфесті “Ошибки называния”. Мовляв, куди кінь з копитом, туди й рак з клешнею. Ось зазначає, наприклад, Бодріяр про засилля тотальної семіократії, пропонуючи запровадження “символічних номерів у матрикулярному реєстрі, покликаних збити з пантелику загальноприйняту систему найменування” і подальший комунікативний саботаж, а Єшкілєв і собі притакує: “Ведь власть способна видеть и подавлять только то, что правильно названо... Ведь все неназванное или названное неправильно – невидимо для власти... Возможно, само искусство пора прятать под иным именем в глубинах Мира Ошибочных Названий...” Ну і пішло-поїхало: ПМД-80, ПМД-90 і така інша деміюрґійна симулякризація всієї країни.

З чудовим “кальварійним” перекладом “Символічного обміну і смерти” Бодріяра, здійсненим свого часу Леонідом Кононовичем із застосуванням «патріотичного» правопису, ситуація на ринку ідей в Україні мала би обов’язково змінитися. Появу тут цієї книжки можна було порівняти хіба що з ефектом від самого Бодріяра в системі світових комунікативних конвенцій. У своїй книжці “Війни в затоці не було” він сумнівався, наприклад, в реальності подій, бачених нами по телевізору. Але все міняє наявна кількість друзів і родичів Кролика, які реально повернулися з тієї «віртуальности». І книжка Жана Бодріяра також ще досі перед нами, якщо знайти: вільно погортати і помацати руками без віртуальних адвокатів.

Утім, про що ж пише цей Бодріяр? А про що завгодно: від політичної економії і змодельованої симуляції у виробництві до інцесту, моди і стриптизу. Структуризуючи у такий постмодерний спосіб знакову систему сучасного суспільства, він переконує нас у цілком очевидних речах. Мовляв, попри комфортний стан гіперреальности, за якого в суспільстві нагромаджено стільки цінностей, що й не порахуєш, бо наука і культура всуціль симулякризовані, і годі відрізнити Пєлєвіна від Єшкілєва, – ми все одно помремо. “І не тому, – цитує автор Ванеґема, – що потрібно вмирати, а тому, що одного чудового дня, ще геть недавно, ми привчили себе до думки про смерть”. Тож Розумний Кролик постмодернізму подає свій власний шлях до порятунку.

Таким чином, як бачимо, Жан Бодріяр пропонує нам символічно обманути смерть. Він не згадує при тому Милорада Павича, який писав про ті часи, коли люди не помирали, бо ніколи було читати постмодерністів, тож не знали ні години, ні дня. Він просто пропонує брати приклад з цього первісного досвіду, який, на думку всіх можливих революціонерів, здатний подолати буржуазні симулякри буття. Звісно, шляхом катастрофічного руйнування цінностей сучасної цивілізації. Ну, як там? Скинь маму з потягу, а тата з корабля еволюції, убий телевізор у собі, прочитай Бодріяра і не зізнавайся у цьому. Зрештою, просто скажи: “Смерть – не сметь!”, і весь дискурс.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

09.05.2025|12:40
У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
09.05.2025|12:34
Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
07.05.2025|11:45
Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
07.05.2025|11:42
Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»
07.05.2025|11:38
У Києві відбудеться презентація книги «Усе на три літери» журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка
06.05.2025|15:24
«Читаємо ложками»: у Луцьку відбудеться перша зустріч літературно-гастрономічного клубу
06.05.2025|15:20
Помер Валерій Шевчук
02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша


Партнери