Re: цензії

У своєму четвертому романі «Віагра для мера» тернопільський журналіст, письменник, у минулому – депутат міськради двох скликань і пошанований конкурсом «Коронація слова» за романи «Суто літературне вбивство» та «Останній герой» Олександр Вільчинський, якщо вірити анотації, намагається «проявити принциповість і правдиво розповісти громаді, хто є хто із тих, хто при владі, і з тих, які до влади тільки пнуться» .

Поза всяким сумнівом, постійний герой Вільчинського, безробітний журналіст Андрій «Граб» Грабовський – аlter ego автора. А всі, навіть епізодичні персонажі, взяті з його особистого життя – друзі, знайомі, колеги та головне - недруги автора, які, прочитавши твір, неодмінно мусять впізнати себе.

Побувавши нещодавно в Тернополі і познайомившись із колегами пана Вільчинського, яким, зокрема, і адресувався згаданий твір, я дізнався: письменник таки досягнув своєї мети. Його бажання помститися чи бодай насолити всім тернопільські політики, журналісти й політичні журналісти помітили. Проте, на жаль, оцінили не так, як, очевидно, хотілося б самому автору. Вони просто знизували плечима: персонажі впізнали себе, та викривальне перо потрапило в руки не тієї людини, з викриттям якої у рідному Тернополі хоч якось рахуються. Не кажучи вже про інші міста, де прочитають, якщо вже не прочитали «Віагру для мера» - більшість тиражу до цього часу вже розійшлося, хоча в супермаркетах роман ще можна знайти на «українських» полицях.

У цьому бажанні покарати гострим пером усіх, як на мене - головна стратегічна помилка автора. Особисті рахунки в якійсь момент переважили власне літературу. Кидаючись із відкритим забралом кусати всіх, хто свого часу не дав реалізуватися журналістові Андрію Грабовському, Вільчинський збивається з ритму оповіді, перетворюючи досить непоганий за задумом сатиричний роман-фейлетон на щось подібне до антивоєнних карикатур Кукриніксів.

Виявляється, вибори – реальний шанс для письменника з принципу обісрати потім тих, хто дав тобі змогу заробити грубі гроші, залучивши до співпраці «під вибори». Пишучи про них лише чисту правду. Яка полягає в тому, що всі проблеми вітчизняної політики знаходяться винятково в сексуальній царині.

Виявляється, проблема української містечкової, читай – тернопільської політики в тому, що діючий мер на прізвисько Лівончик – імпотент. Його коханка, місцева актриска, дружить з діамантами і намагається збудити життя в мерському чоловічому єстві, відпрацьовуючи подаровану квартиру. Аби якось виправити ситуацію, мер постійно ганяє свого заступника в аптеку по «віагру». Одного разу замість «віагри» мерові принесли інший препарат уповільненої дії, і він, бажаючи продемонструвати свою ерекцію коханці просто в приміщенні міськради, врізається готовим до бою членом у задницю конкурента. Текст наповнений подібними дійовими особами, навіть є кілька влучних спостережень, як кажуть, на всі часи. Та все ж таки твір чим далі. Тим більше нагадує за змістом самодіяльну шкільну газету мого дитинства формату «Колючка».

Хіба що Андрій Граб – єдиний персонаж роману, в якого з потенцією все гаразд. І коханок у нього аж четверо. Причому одну він ділить із мером, другу – з його конкурентом, і це відкриття в фіналі занурює його в чергову депресію. Бо брудна справа - ця політика, та й від продажного сексу ніякої радості.

А раз так, то чи справді необхідно працювати «під вибори» з цинічними аморальними імпотентами, якими є тернопільські політики?

Оцінка *** (+)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику