Re: цензії

Чому б не назвати місто, де трапилося загадкове вбивство, Києвом, хоча і так з прямих авторських посилів ясно, що йдеться про нашу столицю? І чому автор називає органи, котрі ведуть розслідування, поліцією, а не так, як є? Суть ані в першому, ані в другому випадках не міняється. А може, це мені так здається і автор повісті «Дим-димок» знає щось трошки більше про сьогодення та майбутнє, ніж ми з вами усі разом?

Так чи інакше, у попередньому абзаці викладені єдині спірні моменти, котрі ваш автор побачив для себе у новому детективі Юрія Завгороднього. На свій сором, попередніх чотирьох не читав, і після прочитання цього твору роблю для себе висновок: Завгородній претендує на окреме місце в українській масовій літературі. Він не оригінальний, як не оригінальний ніхто з нас, проте самобутній - і тут, як на мене, сперечатися не варто. У жанрах, де себе знайти дуже важко, особливо - в умовах тотальної незораності поля, на якому мусять проростати вітчизняні жанрові тексти, утримати показну самобутність та самодостатність - вже чимало.

Отже, бізнесмена та філантропа пана Коротю вбито в центрі Вічного міста. Звуки пострілів глушить феєрверк. Слідство доручено канцелярському щурові з поліції, відомому своїм занудством Дмитрові Дмитровичу, він же - Дім Дімич, він же - Димок. В тому, що з Димка діла не буде, якось так стає відразу видно. Він не просто топчеться на місці. Він готовий прийняти будь-яку версію, котру йому згодують. Власне, задля цього Димка і поставили вести цю справу - невибагливий, не прискіпливий, зате лобом стінку битиме там, де скаже начальство. Ну, а начальству говорять, де і кого треба шукати, уже яків сили, вищі за закон і порядок. Так би мовити, ті, хто працює очима Феміди.

Заправляють усім цим Виконавець, Бригадир, Циган, Худий - словом, типи абсолютно безіменні та безликі. Вони вже придумали, що Коротя погубила його хтивість, а підозрювати в убивстві треба водія загиблого, Івана. І ось тут починається справжня історія, з якої читач розуміє: головний герой - не дуболом Димок, а саме цей водій Іван, котрий, виявляючи чудеса винахідливості, діючи, мов справжній супергерой, показує кузьчину маму Бригадиру та всій його бригаді. І ось коли вже він, здавалося, викручується та готовий святкувати перемогу...

Отут - стоп. Розкривати головну таємницю детективного роману - правило дурного тону. Скажу лишень, що Юрій Завгородній звертається до теми, не нової в масовій літературі. Здається, обігрували її навіть в Україні. Зокрема, у своєму романі «К.А.Р» лучанин Сергій Бортников писав про групу колишніх працівників органів, котрі об`єдналися в таємну організацію та вершили правосуддя. Цій же темі раніше присвятив роман «Кайдани для олігарха» Леонід Кононович. Тобто, як історію не назви, суть проста: є впливова група людей, котра має досить ресурсів та впливу, аби зачистити свою країну від різних покидьків. Це загалом перегукується із легендарною «Білою Стрілою», про яку складали численні історії російські колеги. Існують подібні «чистильники» і в трилерах француза Жана-Крістофа Гранже, і в бойовиках американця Девіда Моррелла. Отже, Завгородній зі своєю повістю про тотальну зачистку цілком перебуває в контексті європейського, американського та російського трилера. Лишається прочитати невеличку книжку до кінця, аби збагнути, яку роль відіграє в історії водій Іван: ката, жертви чи випадкового свідча чужих оборудок.

Оцінка ****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms