Останній день форуму видавців у Львові у неділю знову зібрав сотні бажаючих поспілкуватися з письменниками і поетами. Літературні марафони, які тривали на різних творчих майданчиках, розташованих в історичних будівлях і популярних кав’ярнях старого Львова, завершились зустріччю з письменником Василем Шклярем.

Письменника, який кинув виклик офіційній системі присудження Шевченківської премії, читаюча публіка останнім часом пошановує особливою увагою.

Загалом в Україні було продано понад 100 тисяч книжок цього автора, у той час, як в Україні продаж навіть двох-трьох тисяч книг українських авторів вважається успіхом.

Але загалом відвідувачі презентацій на форумі відзначали, що цього року було менше цікавих літературних відкриттів, але багато - дитячих книжок, спеціальних видань з дорогою та сучасною поліграфією.

Туризм за книжками

Влада Львова полюбила форум як щось таке, що органічно вписується в архітектурні особливості європейського міста і сприяє гарній репутації тих, хто їде сюди за чимось особливим.

Тому на урочистому прийомі, влаштованому міським керівництвом, можна було бачити багатьох письменників, перекладачів, видавців. Серед запрошених бачили Романа Іваничука, Івана Малковича, Юрія Щербака, Михайла Слабошпицького, Михайла Ватуляка, Марію Чумарну, братів Капранових, Юрія Винничука, Марію Матіос, Михайла Зубрицького, Ігора Мельника, Андрія Содомору, Мар’яну Савку, Лева Рубінштейна, Еву Гату. Загалом, як написали місцеві газети, знаних імен було набагато більше.

Але попри те, що форум видавців називають головною культурною подією України, навряд чи хтось наважиться сказати, що він був створений спеціально для тих, хто видає книги. Так само як не знайдеться достатньо аргументів віддати пріоритет тільки літераторам.

Подія, яка гарно вписується у туристичну атмосферу Львова і підносить просто книгу, віддаючи місто під захистом ЮНЕСКО видавцям, авторам і читачам на цілих чотири дні. Можливо, це більш всеохопна і точна характеристика того, що в програмі виглядає як довгий список з близько шести сотень різних заходів.

Чи потрібні "колгоспні" літературні премії?

Організатор форуму Олександра Коваль зібрала в одному з приміщень міської ради на площі Ринок тих, хто хотів би підняти рівень українських літературних премій та конкурсів.

Полеміка з приводу того, чи потрібно Україні декілька престижних премій, чи сотні різних премій, розрахованих на різних авторів та регіони, не змогла вивести до однієї думки.

Загалом, як казали учасники дискусії, в Україні близько 170 різноманітних премій. Серед них більшість таких, які інколи жартома називають "колгоспні". Літературні заслуги, відповідно, часто відзначають так, як захочуть ті, хто розпоряджається коштами.

Олександра Коваль запропонувала систематизувати дані про всі українські літературні премії і видати їх окремою книгою.

Письменник Юрій Винничук каже, що премії загалом потрібні, тому що вони забезпечують книжкам "розголос".

Водночас, за словами письменника, треба прагнути до того, щоб премії відігравали свою роль, як це є на Заході.

"Гонкурівська премія взагалі без грошей. Але вона дуже важлива, тому що її дуже чекають. Це величезна подія для культурного життя Франції. Населення одразу біжить купувати книжки після оголошення результатів", - каже Юрій Винничук.

Письменник Юрко Іздрик вважає, що "більшість літературних відзнак є доволі сумнівними, смішними, про які скажеш хіба що друзям за столом".

Письменник сказав, що особливо пишається премією Бі-Бі-Сі, отриманою у 2009 році. Юрко Іздрик каже, що 80 відсотків цієї премії, яка становить одну тисячу англійських фунтів, "витратив на виплату боргів".

Видавці кажуть, що після оголошення результатів конкурсу "Книга року Бі-Бі-Сі" продаж книг автора пожвавився і загалом досяг 15 тисяч.

Альбій Шудря