Але як правильно обрати напрям, де знайти спільників та чи взагалі вони потрібні? Куди піти, крім старенької Спілки письменників і завмерлої Асоціації українських письменників?

На ці та інші життєво-літературні питання спробувала знайти відповіді "Українська правда. Життя".

Дружню літературну організацію можна пошукати в мережі.

З-поміж україномовних сайтів одразу впадають у вічі Поетичні майстерні. Це поетичний онлайн ресурс, де кожен охочий автор може створити особистий профіль для публікації прози та поезії.

Поетичні майстерні – це можливість вперше опублікувати себе. Цей ресурс підійде новачкам, які хочуть відчути себе частинкою літпроцесу. Там же можна отримати коментарі до опублікованого тексту.

Перевагою ресурсу є високий рівень активності учасників. Опубліковані вірші справді коментують, заводять дискусії, дають поради.

Проте навіть адміністрація сайту зазначає, що онлайн-публікація є лише першим кроком до розвитку автора. Вони називають паперову публікацію незамінною і обов´язковою , як існування картин для художника.

Парадоксально, що адміністрація мережевого літературного угруповання аж така старомодна.

Мистецько-літератруний портал "Захід-Схід ведуть аж три редактори. Це літераторки з Польщі, США та Німеччини - Дана Рудик, Оксана Лущевська та Тетяна Мельник.

Вони своїми силами випускають онлайн-альманах зі сталими рубриками. Важливим меседжем роботи сайту є заохочення публікацій нових авторів.

Наразі робота порталу "Захід-Схід" завмерла - останній номер альманаху виходив аж у червні. Тим більше причин надіслати туди свої тексти.

Іншим осередком літспільноти є проект для молодих митців "Бочка". 

Платформою для функціонування цієї групи стала соціальна мережа ВКонтакте. Тобто комунікація всередині спільноти відбувається майже нон-стоп.

Важливою складовою роботи "Бочки" є організація читань. Мережеві поети виходять оффлайн у Харкові, Полтаві, Києві та Івано-Франківську. "Фішкою" роботи літгрупи є організація харківсько-донецьких читань.

На Сході, до речі, теж існують свої літературні об’єднання. Наприклад, об’єднання "СТАН". 

Серед реалізованих проектів: Революційний перформанс "Літературний Переворот" та автопробіг Анархо-Махновією, відкриття "острова Луганськ", арт-терористичний фестиваль у трамваї, акція "СТАН проти СТАЛІНА" тощо.

Очевидно, що в центрі їхньої творчої діяльності – скандал і протест. Тобто це мережеве об’єднання також займається діяльністю саме в "реалі".

До речі, в цьому ж таки "реалі" також існують літературні угруповання. Наприклад, коло письменників навколо видавництва "Смолоскип".

Річ у тім, що цей видавець щороку проводить літературний конкурс. Переможці отримують приз – публікацію дебютної книжки.

Дедлайн подачі творів 31 грудня. Тобто ще можна встигнути подати і власне творіння на конкурс.

Іншим напрямком роботи "Смолоскипа" є молодіжні семінари. Семінари в Ірпені – це можливість потусуватись із літературною молоддю та вже відомими діячами мистецтва. Крім тусовки, є і наукова складова – учасники виступають із власними доповідями.

Наймолодшим і дуже ефективним угрупованням молодих і талановитих письменників є літклуб "Маруся". Ця організація відома численними напрямками діяльності. Наприклад, влітку "Маруся" організувала Літню літературну школу. А ще молоді письменники влаштовують презентації, майстер-класи, читання, вечори буккросингу тощо.

"Маруся" має відділи по всій Україні (Київ, Харків, Дніпропетровськ) не прив’язана до певного вузу чи то професії. Єдиною умовою прийняття до клубу: є молодий вік та шалене бажання реалізувати себе в письменницькій сфері.

Але чи справді аж так важливо бути членом літературного угруповання? Дорослі письменники радо діляться своїм досвідом.

Світлана Пиркало:

До молодіжних літературних організацій ніколи не належала. Ходила на поетичний гурток у СПУ в Полтаві у віці 15 років, це все.

Для особистого розвитку пропоную поменше бухати з іншими митцями і побільше працювати над власним стилем і над якістю письма, бо запевнення друзів по різних спільнотах "старий, ти геніальний" рідко мають щось спільне з дійсністю.

Марина Соколян:

Багато цікавого робить літклуб "Маруся", зокрема, проводить регулярні "літературні школи" за участю фахівців-літераторів. З Інтернет-порталів можу порадити "Буквоїд", "Сумно", "Гоголівська академія", "Літакцент".

Варто також зазирати на книжкові виставки, як у Львові, так і в Києві – там часто проводяться зустрічі і майстер-класи. У багатьох вишів є свої літературні клуби, такі як, скажімо, "Літтусівка" в КМА. Ну і, звісно, є відповідні спільноти у соціальних мережах.

Ірина Шувалова:

Для особистого розвитку порадила б більше читати, цікавитися мистецтвом, кінематографом - вчитися у тих, хто може навчити, і в довколишнього світу, що дуже мудро і гармонійно облаштований.

Щоби розвивати себе, достатньо мати відкрити серце, розум без упереджень і спрагу до нового. Що ж до комунікації - для цього, дякувати богові, є Інтернет.

Звісно, продовжувати спілкування добре на живих імпрезах - а от заводити знайомства можна і на тому є Фейсбуку - це чи не найпростіший спосіб для автора-початківця спитатися у когось із більш досвічених колег їхньої думки - або знайти підтримку серед таких самих початківців, як і він.

Публікуйте свої твори, коментуйте чиїсь - спільнот для цього в онлайні не бракує. Досить спитати ґуґль. Головне - не сидіти, не мовчати і не обмежувати своє коло спілкування.

Тобто, приєднуватись до літорганізацій чи ні – вирішує сам автор.

Історія літературного процесу говорить сама за себе. Існує чимало позитивних прикладів о’бєднань, які ставали віянням епохи та мейнстрімними явищами.

Наприклад, Харківська школа романтиків, тобто Іван Котляревський та Іван Квітка-Основ’яненко. А ще – Гарт, тобто Майк Йогансен, Володимир Сосюра, Олександр Довженко. Варто згадати також ВАПЛІТЕ, куди входив Микола Хвильовий і Микола Куліш.

В 1990-х життя літорганізацій знову активувалось. Наприклад, літоб’єднання "Бу-Ба-Бу", "Червона Фіра" та "Нова дегенерація" сформували сучасну українську літературу.

З цих спільнот вийшли у велику літературу Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак, Сергій Жадан, Ростислав Мельників, Іван Андрусяк, Степан Процюк.

З цього напрошується висновок, що спробувати приєднатись до літорганізації варто.

По-перше це змога вперше опублікувати свій твір, по-друге, отримати на нього критику від професіоналів, по-третє, відчути себе всередині літ процесу, та крім того познайомитись із спільниками.

Ксеня Кисіль