Авторові цього тритомного шедевра стислої думки-українки, яку вчені люди називають химерним слівцем "афоризм", довелося чимало звідати у своєму адміністративному житті. 

Поперебувавши на всіх можливих високих посадах, стоптавши чимало залізних чобіт у коридорах влади і з´ївши не менше не-черствих хлібів на своїх міністерських посадах, сей державний муж міг би здивувати світ щонайменше прижиттєвим виданням повної збірки творів мемуарного характеру. Але давши фору самому Талейрану, він як людина безперечно ділова, що полюбляє великі масштаби, тверді слова і широкі перспективи, виявився, тим не менш, неабияким мінімалістом.

Адже що ми маємо? Тритомник афоризмів у подарунковому форматі. Чорно-білий друк. Не позбавлена концептуальності назва "Великі думки у малому форматі" і не менш вибагливий вміст усіх трьох книжок: "Іронія гумору" у першій з них, "Філософія гумору" у другій, дещо про владу і політику та поради й настанови чиновникам і бюрократам, відповідно, у третьому томі цього зібрання побутової мудрості

Чому, спитаєте, побутової? Адже у наському житті-побуті насправді як буває? Ось сміялися, було, до прикладу, з опецькуватого парубійка, що покірним телям дві матки смолоскипово-спілчанської породи ссав, а він не так завдяки уму-розуму, як власною посидючістю взяв та й витворився з часом на дорідного доктора наук із цілком стрункою програмою просування по життю. Мовляв, мама казали, що й зі сміху люди бувають. Аякже, бувають - крім того, не одне, а всі слова має любити філолог, тим паче, коли береться за перо, яке страшне, як знати, не в гусака.

Між іншим, щодо перцю, якого чимало у пересоленому вінегреті Чубинського. Журнал "Перець", як знати, був всесоюзною кузнею, здравницею і заодно ідеологічним витверезником, славу якого жодні нові "крокодили" не переймуть. У російському "Новому крокодилі", наче у також неукраїнському журналі "Шо" - суцільні концепції, а там була, по-перше, лукава сентенція "народ скаже як зав´яже", коли цей самий народ сміявся від душі, яка, у свою чергу, належала партії. По-друге, оформлював це журнальне діло народний художник України Анатолій Василенко, і теперішня його участь у тритомному виданні Анатолія Чубинського гарантує високу якість традиції, а не нової крокодилячої імітації, як було вище сказано.

Наразі у всіх трьох томах Анатолія Чубинського ніхто нічого не імітує, а творчо обробляє нашу рідну балачку у філософських категоріях. Максими й анекдоти, байки і бувальщини. А ще неоковирно-захопливі "Аксіома лідерства", "Аксіома жіночих можливостей", "Аксіома Фортеля" ("Порожня голова може викинути будь-який фортель") і купа "Законів Марфи" про улюблених персонажів вищезгаданого художника Василенка: бюрократів, казнокрадів та інших можновладців.

Не без "Закону Хмеля", зрозуміло, який одразу після "Закону Болта-Гайки" іде, а також суто практичних порад із розділу "Вчу життю" ("Свіжі помідори можна кілька днів зберігати свіжими, якщо не подавати їх до столу", а "Щоб від роботи лопатою, вилами і сокирою на долонях не з´являлися пухирі, їх краще взагалі не брати до рук"). І вже зовсім окремої уваги заслуговує розділ "Алкопостулати Чубинського" ("Бажання випити можна перемогти, але нездоланне бажання випити неможливо подолати").

А загалом це капище побутової мудрості вельми і вельми демократичне, адже вирази і приказки, фрази і словеса почерпнуті з життя - військового і базарного, родинного і політичного, колгоспного і наукового.

До речі, щодо веселої науки видавати на гора таку щоденну гумористику. "Над чим ви зараз працюєте?" - питають Чубинського в скетчі "Колеги". "Пишу дисертацію..." "Я теж хочу що-небудь написати. Отже, ми з вами колеги".

І тому, виходячи з мудрої сентенції про те, що слово - не діло, нескладно дослідити лабораторію автора "Великих думок у малому форматі". Власне, навіть це він зробив за нас, зауваживши: "Афоризм - це виклад загальновідомої істини загальновідомими словами, розставленими парадоксальним чином".

Здається, саме ця "парадоксальність" робить феноменальну колекцію абсурдних істин і реалістичних байок вартою уваги читача.

Ігор Бондар-Терещенко