Re: цензії

22.07.2026|Юрій Горблянський, Львів–Зашків
«ХТО ТАМ ПОВИС ТІМ’ЯЧКОМ ВНИЗ…»: про «діточі» вірші-«хулігани» для шибайголовних непосидюх…
21.07.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Бути Небом ― це любити всіх
20.07.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Різьба на долонях
20.07.2026|Олександр Козинець, письменник, педагог та музикант
Бути переможцем — це вибір
18.07.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Промені любові осонцюють життя
18.07.2026|Михайло Жайворон
Червона нитка крові нового роману Петра Білоуса
14.07.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, журналістка
Коли тіло каже «Ні»: книга, що навчає «слухати себе»
14.07.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Ліричний щоденник Роксолани Жаркової
10.07.2026|Ігор Чорний
Коли магія поза законом
10.07.2026|Олександр Козинець, письменник, педагог та музикант
Сміливість бути собою

Літературний дайджест

«Божевільні крики ідеалу»: антиутопія як психоаналіз

Колись, у 1980-ті, був такий спостережливий критик — Ярослав Мельник, — що непомильно вирізнив у потоці нікому не відомих початківців імена майбутніх зірок: Ігоря Римарука, Василя Герасим’юка, Марії Матіос.

На початку 1990-х він зник з України і понад десять років не давався знати. 
Тим часом у Литві, де Я.Мельник натуралізувався, вийшло 4 збірки есеїв та 5 прозових книжок, які незмінно потрапляли до різних топів тамтого письменства; один з романів вийшов у Фран­ції. Лише 2011-го еміґрант повернувся до вітчизняного літпроцесу, коли журнали «Київська Русь» та «Кур’єр Крив­басу» опублікували дві його повісті.
 
Відтоді в Україні вийшло чотири книжки й усі засвітилися у гіт-парадах. Перша збірка «Телефонуй мені, говори зі мною» (К.: Темпора, 2012) увійшла до списку літературних подій рейтинґу «Книжка року». Друга — роман «Далекий простір» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2013) — посіла в наступному рейтинґу ІІ місце (після вибухових Бринихових «Шидеврів...»).
 
Того ж сезону у зорієнтованому на популярну авдиторію конкурсі Бі-Бі-Сі «Далекий простір» визнають кращим. Третього Мельника — «Чому я не втомлююся жити» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2014) — у тодішній «Книжці року» експерти ставлять на 4 місце; після новинок В.Шевчука, С.Жадана і С.Андрухович. Нинішня четверта публікація Ярослава Мельника «Маша, або Постфашизм» (Л.: Видавництво Старого Лева) — очікувано серед Лідерів літа.
 
Ясна річ, преміальний розголос підняв рецензійну хвилю. Спочатку, як годиться, ім’я досі не відомого автора підхопили книжкові оглядачі. Оскільки твори Я.Мельника справді мало нагадують щось у сучасному українському белетристичному репертуарі, йому навіть поставили діагноз «хвороблива геніальність» (С.Пиркало) — з огляду на присутність цього означення на вікіпедійній сторінці, воно Мельникові сподобалося.
 
І з ким тільки його не порівнювали: від Кафки до Бредбері (якби більше читали Камю — той був би першим у порівняльному ряді). Та й видавці активно підігрували нестримним асоціаціям. На звороті обкладинки «Маші...» читаємо: «Письменник-сюрреаліст, фантаст, філософ» — під це кліше підпадає більшість світового канону ХХ століття.
 
Газетні й інтернет-відгуки рясніли захопленням від химерних декорацій Мельникових сюжетів, проте німіли перед означенням того, що прозирало за зовнішнім нагромадженням спецефектів.
 
Авжеж, «в цих альтернативних площинах, які відкриваються, не можна бути ні в чому певним», — зреагував хтось із литовських рецензентів (Вікіпедія). Далі розгадувати новий феномен — твори Я.Мельника приваблюють як масового, так і елітарного читача — взялися серйозні аналітики.
 
Літературознавець Ганна Улюра починає препарувати «Машу..» з констатації: новинка «оригінальністю не вразить» (ЛітАкцент // 05.05.2016). Попри вигадливий антураж роману — це справді так, якщо ти обізнаний із зарубіжними зразками останнього півстоліття.
 
Права дослідниця і у визначенні механізму масової популярності: «Робить ставку на відразу і гидливість. Ну, і що? Ну, і виграє». Справедливо зауважено, що для метажанру антиутопії характерна наявність феєричного любовного мотиву, що слугує каталізатором прозріння головного персонажу. В цьому сенсі «Маша...» — «теж про любов».
 
За радянських часів анти утопія була жанром нонґрата, тому на сучасному літературному полі подибуємо лише окремі паростки. «Далекий простір» і «Маша, або Постфашизм», примі­ром, асоціюються хіба з повістями Марини та Сергія Дяченків «Вовча сить» (2000), Тараса Антиповича «Мізерія» (2007) та Владислава Івченка «Химери Дикого поля» (2014). Г.Улюра пропонує несподівану жанрову інтерпретацію «Маші...» як формальної антиутопії, змістом котрої є фатальна любов-ненависть кріпаків та народолюбців, що «мимовільно, але безпомилково вписує «Машу...» у традиції народницької прози.
 
Де їй, зрештою, і місце. Ідейно-просвітницький роман про звільнення пригноблених класів, причому ініціатива звільнення від гнобителів і походить». 
 
На жаль, нижче соціального шару наша дослідниця не заглиблюється, зупиняється на припущенні: «Можна спробувати побачити в ньому концептуальну історіософську прозу». А схоже, саме від цієї позначки й починається найцікавіше у Мельникові. Вже у коротенькому авторському вступі до «Маші...» задекларовано надувагу до історії ідей: «Французька дослідниця Елізабет Фонтеней у книзі «Мовчання тварин» недавно висловила цікаву думку: якби ми так не вели себе з тваринами, не було би тоді і Освенціма...
 
Якщо б не було хлівів — не народилася б ідея концтабору». В романі, рік дії якого позначений 3896 роком, ідеться про сторів — людей, тисячолітньою селекцією опущених до стану тварин.
 
Вже на початку оповіді цілком зрозумілий алгоритм співіснування людей майбутнього і сторів: «Вона нещодавно народила, і тепер ми доїли її, відлучивши від дитинчати. У нас уже троє маленьких сторенят, і четверте було зайве. Я відвіз стореня на м’ясокомбінат і на виручені гроші купив Альбертові мопед».
 
А далі у сюжетних закрутах прозирають саме концептуальні висновки-погляди автора: «Постфашизм — це найстрашніший фашизм, тому що неусвідомлений... зі спокійною совістю». Описано й механізм блокування зомбованої свідомості: «Я з’їла стільки сторів за своє життя, що мені вже немає шляху назад — навіть якби мені хтось насправді довів, що стор — людина... Я ненавидів тих, хто — не питаючи мене — посіяв у мені цю підозру, від якої тепер неможливо було звільнитись».
 
Вельми упізнавані симптоми, чи не так? Саме це побачила Марія Матіос у своїй передмові ще до «Далекого простору»: «Утопія з присмаком дуже реального».
 
Але авторська правда залягає ще глибше. Вона жахливо-коротка: люди — «фашисти за натурою». І тут пригадується саморефлексія Оксани Забужко над власною повістю, котра — за всієї стилістичної діаметральності — вельми корелює зі сутністю «Маші...»: «Калинова сопілка» була саме про це — про приховану повсюдність зла. Про його, страх вимовити, онтологічний характер.
 
Про те, що воно не потребує для своєї появи жодних рацій, підстав, мотивів, усправедливлень, — воно є просто тому, що є. Що так улаштовано світ. І з цим треба якось жити» (З мапи книг і людей. — Чернівці: Meridian Czernowitz, 2012).
 
Якось треба жити — попри «божевільні крики ідеалу» (Я.Мельник). Так, це вектор Достоєвського, що помітили і французькі рецензенти. Дмитро Дроздовський називає «Машу...» «постніцшеанською історією про те, як людина убила Бога і зробилася Богом» (День // 08.07.2016). А це, вважай те саме, коли пригадати розмірковування Ніли Зборовської: «Невипадково Ф.Ніцше, імітуючи Достоєвського, постав як європейська імітація російської імітації, продовжуючи імітаційний імперський симптом в концепції Антихриста.
 
Імперська ерогенна імітація породила епоху модернізму і її постмодерністські насліди як дві форми тоталітаризму: національний фашизм й імперський сталінізм» (Код української літератури. — К.: Академвидав, 2006).
 
Ось такий вимальовується ідейний родовід Ярослава Мельника. Д.Дроздовський формулює квінтесенцію його творчості так: «Людина — небезпека в собі й для себе» (День // 19.03.2015). М.Матіос — «клич до правди і знань про самих себе». Коротше — жорсткий сеанс психоаналізу. 
 
Костянтин Родик


Додаткові матеріали

09.04.2016|15:55|Події
Ярослав Мельник: «Я не винен, що правда шокує»
03.04.2016|11:19|Новинки
Фашизм повертається - літературна версія Ярослава Мельника
31.05.2012|13:09|Re:цензії
Ярослав Мельник і метафізичні жорна
Як не стати на бік Зла: версія Ярослава Мельника
Фашизм пройшов
"У майбутньому росіяни не матимуть сексуального потягу до українок"
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.07.2026|10:48
Внаслідок ворожого обстрілу Київщини знищено склад видавництва «Книголав» та 250 тисяч книжок
20.07.2026|10:24
Мережа «Моя книжкова полиця» остаточно закриває офлайн-простори та трансформується у ГО «Почитай мені»
20.07.2026|10:16
У центрі Львова працює книжковий «Трамвайчик»
16.07.2026|17:03
Наталка Сняданко: розмова про письмо, переклади, Україну і Європу
16.07.2026|10:32
На Закарпатті відбудеться «Чендей-фест 2026»
16.07.2026|10:30
Укрзалізниця запускає інтерсіті до Луцька в дні Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера»
14.07.2026|14:39
BestsellerFest у Львові: Жан Рено, Артем Чех, Ірена Карпа, Володимир Кличко та інші культові особистості
14.07.2026|09:25
У Флориді відбудеться творчий вечір відомого письменника Ігоря Павлюка
10.07.2026|09:37
Інтерактивні читання, творчі майстерки, квести, руханки для дітей: якою буде дитяча програма на фестивалі «Фронтера»
07.07.2026|20:35
Видавництво Korali Books оголосило конкурс чуттєвої прози: переможці отримають шанс видати власну книгу


Партнери