Re: цензії

Спочатку Василя Шкляра запросили до актової зали Франкового університету. Коли письменник зайшов, йому аплодували стоячи. На площу під навчальним закладом відбувалася пряма відеотрансляція того, що відбувалося в університеті. Письменник відповідав на запитання як із залу, так і з площі. Після такого діалогу у форматі «запитання-відповіді» Василь Шкляр вийшов на майдан до решти читачів.

Зустріч з письменником відкрив ректор Львівського національного університету ім. І. Франка Іван Вакарчук. Він сказав, що ім’я Шкляра стало відоме всім: хто читає і хто не читає. Всім українцям завдяки роману, який буквально вибухнув минулого року і вихлюпнув за межі читацької аудиторії. Вакарчук подякував Шкляру за творчість, що возвеличує справжніх героїв. На думку ректора, роман показує, що ми єдині на всій території України і завжди однаково вели боротьбу із загарбниками там, де вони вдирались на нашу землю.

Василь Шкляр, у свою чергу, привітав усю Галичину. Він сказав, що вітання привіз з Холодного Яру, де пліч-о-пліч із місцевими воювали галичани. Останні, помираючи, казали: «Хто доживе, привітайте Галичину!». «Тому я вітаю Галичину!», – із болем і щирістю в голосі сказав Василь Шкляр.

Його запитували про творчі плани, про те, як йому протистояти цькуванню. Обіцяли всіляку підтримку, із захопленням відгукувалися про книгу. А Шкляр просив: «Менше пафосу!» і постійно жартував.

Зокрема, він розповів, що спочатку, як номінант на Шевченківську премію, книгу видрукував у видавництві «Ярославів вал». Опісля звернувся до харківського «Клубу сімейного дозвілля». До нього прийшов агент видавництва, і письменник вирішив попередити, що можуть бути якісь неприємності. Зокрема, що можуть закидати антисемітизм. На що агент відповіла: «По-перше, я жидівка, по-друге, моя бабуся була чекістка, а по-третє, нас хвилює тільки комерційний інтерес». Зал вибухнув сміхом, а Шкляр підсумував, що, можливо, це на краще. Бо таким чином видавництва убезпечили себе від будь-яких політичних впливів.