Завантажити

уподоб-ним сiльським дiвчатам. Коло лелiї й оргинiї слався зелений барвiнок, застеляла грядки рута й м'ята. Рядом з фiалками й левкоєм рiс любисток, цвiла проста рожа й своїми великими червоними квiтками дуже закрасила горiдчик i веселi стiни будинку. Молодого хлопця так i тягло у той горiдчик до молодої панни.
Через легеньку хвiрточку вони ввiйшли в горiдчик. Грядочки були чисто виполотi. Гаряче пахуче повiтря злилося для його з чудовим голосом за вишнями, з пишними очима, з чорними бровами, котрi вiн бачив недавнечко в садку. Вiн знехотя глянув на вiкна свiтлицi. В ясному вiкнi, як на картинi, вiн угледiв Галю. Цiкава Масюкiвна назирала гостя з вiкна, не вважаючи, що її було видно всю знадвору так ясно, як вона бачила все з свiтлицi.

Радюк вгледiв її великi темнi очi, подовжасте свiже личко, тонкi брови й добре намисто на шиї. I її гарний вид так i впав йому на серце серед зеленого зiлля й квiток. Душа його нiби зомлiла, аж сп'янiла. Але Галин образ так швидко щез, як i з'явився на склi, i вiн за хазяїнами пiшов у свiтлицю.
Масюкiв дiм був збудований по-стародавньому: з сiней по один бiк були дверi в пекарню, по другий бiк - в свiтлицю. Третi дверi, прямо, були новiшi й показували, що половину довгих сiней не дуже давно переробили на кiмнатку для молодої дочки.
- Ще раз добридень в вашiй хатi! - вдруге привiтався Радюк до хазяїна й хазяйки. Вiн озирнувся на всi боки, думав привiтаться до дочки, але її не було в свiтлицi.
- Сiдайте ж у нас, щоб старости сiдали, та й будьте в нас гостем, - промовив Масюк до Радюка, - а ти, панiматко, по старинному звичаю, винесла б нам по чарцi. Час би вже й черв'яка заморити.
- Добре! Але вибачайте, будьте ласкавi, бо мої паляницi й пироги, певно, ще не випеклись, - промовила Масючка до Радюка.

Тим часом Радюк все поглядав на дверi в кiмнату, все ждав, що от-от вилине звiдтiль та пташка, котру вiн сполохав у садочку, а пташка не вилiтала. Натомiсть вбiгла прожогом наймичка, дуже негарно пiдтикана. Вона держала на долонi здорову паляницю, пiднявши її на руцi врiвнi з головою, але, побачивши гостя, тиць! та й подалась за дверi.
- От i паляницi готовi! Давай, небого! Не ховайся за дверi! - гукнув Масюк.
Масючка пiшла до дверей, взяла паляницю, постукала щиколотками пiд спiдушку, потiм поклала на лiву долоню, простягла руку, а правою почала помалесеньку торкать по лiвiй руцi. Паляниця трошки пiдскакувала на долонi.
- О, вже випеклись! Вибирай з печi! - промовила вона й хотiла вийти з свiтлицi.
- Е, панiматко, Олександре Остапiвно! про мене, йди, а паляницю, зостав нам на закуску.
- Та пiду нарiжу на тарiлку, чи що, та принесу пирогiв! Де це моя Галя? Хоч би паляницi накраяла. Галю! Галю! Де це ти ховаєшся? - стиха гукнула Масючка, заглядаючи в кiмнату.
В кiмнатi щось зашелестiло, але Галя не вийшла в свiтлицю. Десь далеченько забрязкали тарiлки й ножi; по свiтлицi пiшов дух од свiжої гарячої паляницi з доброго простого борошна.
- Ой, паляницi пахнуть! Давайте мерщiй горiлки та закуску, бо не видержу! Я таки нагулявся на току та по дворi, - промовив Масюк. - Галю! Де це ти? Помагай-бо матерi, бо час або снiдать, або, про мене, й обiдати.
Знов щось за стiною трошки зашелестiло й подибало, як кiшечка, через кiмнату, але Галя не вийшла.
"Чи не сердиться часом вона на мене? - подумав Радюк. - Чи не злякав я часом її в садку?"
Масючка тим часом сама застелила стiл, винесла горiлку, наливку, поставила гарячi пироги, накраяла паляницi, поставила масло й сiла поруч з гостем. Хазяїн налив чарку горiлки й подав Радюковi, але тiльки що той простяг руку за чаркою, Масюк влив чарку собi в рот. Всi засмiялись.

- Вибачайiе! Забув, що хазяїн повинен перший випить до гостя.
- О, ти вже багато дечого вигадаєш! - сказала Масючка. - Але ти сiв оце снiдать, а вбраться - то й не вбрався до гостя.

- Гiсть наш добрий, вибачить. Коли б тiльки не навiдалась наша приємна сусiда, Ликерка. Оцiєї я боюсь! - промовив Масюк, натякаючи на панiю Високу. - Оця рознесе по всiй губернiї, що застала мене в бiлих штанях, та ще й широких.
Неголенi кiлька день щоки й пiдборiддя, халат, простi чоботи - все те показувало, що Масюк не ждав у жнива щогодини гостей. Навiть його довгi, вже сивуватi вуса були не закрученi й не розчесанi й навскоси стирчали на бруснатих сизих щоках.
- Павле Антоновичу! дозволяйтесь, будьте ласкавi, їжте пирiжки! Чи вже ж мої пироги та недобрi?
- А може, й недобрi! - промовив Масюк, кидаючи в рот якраз по пiвпирога. - Тiльки як будеш другий раз пекти пироги, то роби трохи бiльшi, - не на панянськi роти, а на козацькi.
- Де вже недобрi! - обiзвався Радюк, поглядаючи на пироги й на масло, жовте, чисте, свiже, ту есенцiю з степових квiток. Вiн спробував пирогiв.
- Викушайте ж наливочки хоч чарочку! - припрохувала хазяйка, наливаючи пахучої наливки, чистої й смачної, як вино.

- А! аж губи злипаюгься! Ото смачна! - промовив Масюк, випивши чарку й прицмакуючи. - Ож випийте, Павле Антоновичу! Будете веселiшi.

читати