Завантажити

Спасибi вашому батьковi, було як заїде до мене взимку або восени, їдучи з Полтави, то нi з ким було не вип'ю так усмак, як з ним. I прикаже, й приговорить, i засмiється, i розважить, i вип'є до мене, аж мило подивиться. Ет! молодi люди вже не такi! Я вже бачу, що не такi. От ви менi вже й не до компанiї.
Щоб буть до компанiї старому, Радюк випив чарку наливки.
Масюкова свiтлиця й кiмната давно була знайома Радюковi. Не раз i не два вiн заїжджав з батьком до Масюка, сидiв i слухав до пiвночi їх братерську розмову. Йому давно була знайома трохи європейська й; трохи сiльська, стародавня обстава Масюкової свiтлицi й кiмнати: тi двi канапи в свiтлицi, вкритi по спинках гарними килимами, великий образ в шатi в кутку, на котрому висiв дорогий вишиваний рушник, скляна шафа коло порога, звiдкiль виглядала скляна маслянка, зроблена круторогим бараном, звiдкiль колись лякав його великий скляний синiй ведмiдь, повний настойки; старий годинник коло груби з великим циферблатом, на котрому були намальованi рожi, червонi пташки.

Але бiльше од усього вiн любив, як був малим, кiмнату й пам'ятав, як там було тепло, гарно, спокiйно, привiтно зимньої темної ночi. Було надворi гуде вiтер, порощить у вiкна метелиця, стукотить вiконницями, гуркає десь у загородi недобре причиненими ворiтьми, а в кiмнатi тихо й тепло; в лежанцi горить огонь, обливає дверi в свiтлицю червоним свiтом, бiгає хвилями на помостi, на стiнах. На лежанцi стоїть самовар, а кругом лежанки сидять Масюк, Масючка, його батько та все балакають та балакають.
Радюк пригадав собi, як на бiлих клубках, на пiвмiтках та якихсь торбинках на жердочцi грав червоний свiт од груби, як вiн придивлявся до чудних торбинок, бавивсь одлисками та все слухав та слухав балакання старих, доки не засипав, сидячи на одному мiсцi. Радюк був зроду пам'ятливий, незабудливий. Якимсь теплом, якимсь домовим щастям повiяло на його з тiєї кiмнатки, де тепер легесенько, крадькома ходила по хатi Галя й манила його навiть своєю ходою.
- Та вийди-бо! Чом ти не йдеш в свiтлицю? - промовляла за стiнкою Масючка до Галi стиха, але так, шо Радюк виразно чув кожне її слово.
Знов щось заворушилось за дверима й почало тихесенько шепотiть. I зараз за тим увiйшла в свiтлицю Масючка, а за нею слiдком Галя. Галя почервонiла, як троянда; лице аж горiло рум'янцями. Вона соромилась. Трошечки надутi губки й очi, повернутi до дверей, виявляли, що вона трохи сердилась.

Радюк встав i побiг їй назустрiч. Галя вийшла, як зоря зiйшла в пишний лiтнiй ранок. I сором, i гнiв, i червонi губи, i рум'янi щоки, й добре намисто, i троянда з жовтогарячими гвоздичками в косi - все те разом так причарувало молодого хлопця, що вiн аж очамрiв i почував себе винним перед нею, був ладен перепросить її.
- Вибачайте, будьте ласкавi, що я знехотя... незумисне... розсипав вашi вишнi... - промовив Радюк, запикуючись перед старими. Йому хотiлось перепросить її, що вiн не зумисне, не крадькома пiдглядав, як вона рвала вишнi, та при старих якось було нiяково.

- Зате ж я позбирав усi вишнi до однiєї! От подивiться! - знов промовив Радюк, показуючи на козубеньку, що стояла на помостi коло шафи в куточку.
- А може, не визбирали-таки до однiєї, - ледве насмiлилась вимовити Галя, i з тими словами її гнiв так i зник з очей, з лиця; очi глянули на Радюка прямо й ласкаво, губи осмiхнулись, i Галя почервонiла ще бiльше. Її щоки так i пашiли.
Галя сiла на стiльцi, а Радюк сiв поруч з нею й почав з нею розмовлять. Молодiй дiвчинi стало так сором перед батьком i матiр'ю, як вiн дуже близько присунувсь до неї, що вона одсунулась на самий кiнчик стiльця й соромливо одвернула од панича вид до дверей. Вся її постава, все її лице неначе показувало, що вона налагодилась зняться з мiсця й утiкати. Вона була схожа на маленьку пташку, що вся насторочилась злетiть з гiлки, почувши небезпечний шелест мiж листям.
- Чи вже ж ви думаєте, що я зумисне схотiв би пiдглядать, пiдстерiгать або пiдслухать? - промовив Радюк трохи тихiше, неначе нищечком.
Галя повернула до його трошечки вид та й знов одхилилась до дверей. Вона тiльки й шукала причини, щоб зняться з мiсця.

- Ой, чи нема рушничка, щоб втерти губи! - промовив Масюк, скiнчивши снiдання.
Галя схопилась, побiгла в кiмнату й довгенько не виносила рушничка. Масюк мусив сидiти, пiднявши вгору замазанi пальцi правої руки.
Галя винесла рушничок i була вже спокiйнiша.

- Дай же боже, дочко, щоб я дiждав, як ти будеш виносить сюди рушники на тарiлцi!-само якось прийшлось до слова старому Масюковi.
На Галю знов неначе сипнуло приском. Вона вибiгла з свiтлицi з рушником.
Радюк не зводив з неї очей. Вся її невеличка молоденька постать була чудово гарна, з тонким станом, з дрiбними нiжками, з тонкою шийкою. Горсет, такий самий, як носять сiльськi дiвчата, стягував тiсненько стан, i без того тоненький i круглий. Не дуже довгий нацiональний убiр зменшував її зрiст, так що вона здавалась дiвчинкою. Тiльки товстi коси, не дрiбно заплетенi, двiчi обвивали

читати