Завантажити

забула.
- Хоч, може, й забули, а вашi пироги першi на цiлий повiт, - промовила Масючка.
- Першi на цiлу губернiю! - додав Масюк. Ликерiя Петрiвна аж засоромилась i чогось запишалась, бо зцала, що її пироги й справдi видержать смiливо конкуренцiю.
Всi заворушились по свiтлицi. Ликерiя Петрiвна встала i, пiднявши голову, хотiла проходиться по свiтлицi. Але вона зирнула через дверi в кiмнату й побачила там на жердочцi клубки, пiвмiтки й основу. Пасма ниток, як шовкове руно, аж гнули всю жердку.
- Ой, яка ж ваша чудова основа, яке пiткання! - аж крикнула панiя Висока до Масючки. Вона скинула окуляри, прожогом побiгла до клубкiв, до основи, аж довгий хвiст од її сукнi пiдобгався. Роздивляючись на нитки, на основу, вона сховала окуляри в кишеню i вже бiльш їх не виймала. З тими окулярами сховалась i пиха панi Високої, i вона вийшла до свiтлицi якось натуральнiше: веселою, привiтною, якою вона була завсегда в себе вдома.
Тим часом хазяйка з дочкою готували стiл. На столi з'явились пироги, пухкi, пахучi, прямо з печi.
- А що, чи напечете таких? - спитав Масюк в панiї Високої.
- Може, й не напечу, - тихо промовила вона, розломивши пирiг й оглядаючи його з усiх бокiв, її трохи брала зависнiсть, що сусiдi добре вдалися пироги...
Всi сiли за стiл. Масючка вже постерегла, що молодому паничевi сподобалась Галя, не дозволила їй прислужувать i присилувала сiсти за стiл. Радюк сiв коло Галi. Галя трохи засоромилась, одначе вже не одхилялась од його, не дивилась набiк, на дверi, як роблять сiльськi соромливi дiвчата, а смiливо пiднiмала на Радюка очi, як вiн почав до неї промовлять. Радюк почав розпитувать Й про хуторянське життя, про сусiд.
- Чи не скучно вам жить на хуторi? - спитав вiн Галю.

- Нi. Я зросла на хуторi й звикла до села. Як була я малою, то й зовсiм мене не брала нудьга. А тепер часом восени та взимку, як настануть короткi днi, а вечори такi довгi, такi довгi, як море, то часом сумую при роботi. Книжок у нас нема де достать. Я й читала б книжки, бо люблю читати, та нема де достать. От я вас попрошу, привезiть менi книжок. Може, ви понавозили з Києва чогось такого, дуже гарного, - промовила Галя, дивлячись на стiл i з останнiми словами ледве пiдвiвши очi на Радюка.
- Добре, привезу, доконечне привезу! Я таки й думав ва вас, щоб надiлить вас найновiшими книжками. Треба розкидать по хуторах книжки, бо книжки дуже добра рiч.
- Ой, як би я подякувала вам за те! Але ви незабаром поїдете до Києва? Я не встигну, може, й прочитать.
В Галиному голосi задзвенiв легесенький смуток. Молодi заїжджi паничi з городiв дуже розважали молодих хуторянок i часто були причиною слiз i кохання не для одної хуторянки пiсля свого виїзду.

- В мене є такi книжки, що я можу зоставить вам i на зиму, аж доки приїду з Києва вдруге.
Галинi груди легесенько пiднялись угору; вона ледве встигла задушить в собi зiтхання.
- От лiтом я нiколи не нуджусь, - додала Галя. - То коло хазяйства, то в садку, а найбiльше коло квiток в горiдчику, й нестямишся, як той час минає.
- В садочку, та ще й з пiснею, - промовив Радюк, лукаво подивившись на Галю. Галя запишалась й осмiхнулась; вона мала щось на думцi, бо вже вгадала, що Радюк її любить.
- А чого це ви нiчого не їсте? - раптом спитала їх, аж крикнула панiя Висока. - А ще й за стiл сiли. Покуштуйте лиш, який смачний борщ з курятиною, Павле Антоновичу! Чи, мабуть, вам не до борщу? Еге, так?

Павло Антонович i Галя набрали трохи борщу в тарiлки, одначе їли мало. Галя тiльки спробувала, та й ложку поклала.

- От i погано, коли вам їсти не хочеться, - знов промовила панiя Висока, не зводячи своїх маленьких сiрих швидких очей з молодої пари.
- Коли ж я недавно снiдала, - обiзвалась Галя.

- Та й я снiдала, одначе, богу прийому, їм, як бачите!
- Бо вам, Ликерiє Петрiвно, вже нiщо не заважав мать добрий апетит, а молодим людям часом буває зовсiм iнше в думцi, - промовив Масюк.
- Оце! Хiба ж я вже така стара. Що це ви, Iване Корнiйовичу! Хоч небiжчик капiтан i давненько вмер, одначе я ще зовсiм-таки не баба.
- О, ви б ще й замiж пiшли, якби хто добрий трапився, - сказав Масюк.
- Чи пiшла б, чи не пiшла б, це трудно вгадать.

- Але якби хто добре причепився, та ще щоб i кишенi були не порожнi, та й брови чорнi, й голова не сива, не така, як оце в мене... - промовив Масюк.
- А певно, за сиву голову не пiшла б i за такi незакрученi вуса, як вашi, не пiшла б, - промовила Ликерiя Петрiвна й зареготалась дрiбненько.
Масючцi, як женщинi поважнiй i богобоящiй, та рiч Високої зовсiм не сподобалась. Вона все сидiла мовчки й боялася за недобрий вплив Ликерiї Петрiвни на свою Галю.
- Викушайте ж наливочки за здоров'я наших добрих сусiд i знайомих, - припрохувала хазяйка, наливаючи всiм по чарцi наливки, навiть своїй дочцi, котра осмiхнулась i одсунула од себе чарку.

- Нащо ви одсовуєте чарку? Тепер пiшла така поведенцiя, що й дами п'ють, - промовила Ликерiя Петрiвна. Вона любила випити, бо привчилась у походах

читати