Завантажити

випивать в веселiй компанiї офiцерiв. - Вип'ємо за здоров'я хазяїнiв! - голосно, на всю свiтлицю гукнула Ликерiя Петрiвна й цокнулась своєю чаркою об чарки всiх. Галя ледве вмочила губи, осмiхаючись. Ликерiя Петрiвна так i вихилила чарку за одним махом до дна, ще й лiкоть пiдняла вгору по-офiцерському.
За першою чаркою пiшла друга, а там i третя. Панiя Висока цокалась чаркою з усiма й хилила-таки добре чарку за чаркою, аж її лице стало червоне. Зморшки на лицi трохи поховались; вона стала наче молодша й почала голоснiше розмовлять та розказувати.
- Оце менi так i здається, що я на Басарабiї або над Дунаєм, мiж веселими товаришами мого капiтана. От було життя, так життя! Хоч я дотерпiла лиха в походах, але ж весело тодi жилося менi. Було коло мене офiцери, як тi бджоли коло меду! Так i припадають, так i липнуть, аж було мiй капiтан сердиться.
- От i признались в грiхах! - засмiявся Масюк.

- Трохи сердився небiжчик, сказати правду! Але ж яка була компанiя! Якi були там молодцi! Ой-ой-ой! Було збереться їх двадцять чоловiк, а я одна мiж ними верчуся та як та ластiвочка щебечу. А вони всi до мене: "Ликерiє Петрiвно! Ликерiє Петрiвно! ви душа нашого товариства; ви богиня! Без вас ми пропали б отут на степах! За здоров'я Ликерiї Петрiвни!" Та так i обстануть й обсядуть мене навкруги. Я туди верть, сюди верть!.. - Iз тим словом Ликерiя Петрiвна вкинула в рот чарку наливки й разом ковтнула.

Хазяйка насупилась та все скоса поглядала на Ликерiю Петрiвну, а Масюк смiявся та потроху пiдбивав її, та все наливав наливки в її чарку.
- Ой, годi вже, Iване Корнiйовичу! Що годi, то годi, бо душа мiру знає. Я й забула, що я вже не на Басарабiї i що вже полинули десь за синiй Дунай тi давнi веселi лiта! Ой, дякую вам, Iване Корнiйовичу! їй-богу, будеї
- Та випийте-бо, будьте ласкавi! - просили всi.

- Хiба за здоров'я оцiєї молодої пари, - промовила панiя Висока, показуючи на Радюка й Галю, i випила ще чарочку, але помаленьку, обсмоктуючи швидкi губи.
Всi встали з-за стола й почали хреститься до образiв. Висока все озиралась на Радюка, котрий стояв аж позад усiх i не перехрестився.

- А чом ви оце не дякуєте богу, Павле Антоновичу? Перехрестiться-бо, а то бог не дасть вам щастя-долi.
- То й перехрещусь, - сказав Радюк. Подякувавши хазяїнам за обiд, Ликерiя промовила:
- Але таки ще подивлюсь на вашi клубки та пiвмiтки! - i вона швиденько побiгла в кiмнату, а за нею пiшла хазяйка з Галею.

Висока надiла окуляри i все роздивлялась та розпитувала: на скiльки буде локот, i чи двадцятка буде, чи ще й тонше полотно.

- Та скиньте вже окуляри, бо нитки здадуться вам товщi й поганшi! - жартував Масюк, гукаючи з свiтлицi. Ликерiя Петрiвна вийшла до свiтлицi.
- Чи не покурите часом? - спитав її Радюк i подав папiроси.
- Чом i не покурить, - промовила вона, обмахуючи лице й обтираючи пiт з лоба, з щiк, з пiдборiддя, - як була я на Басарабiї, то й сигари курила, не то що. Ой, як же гаряче! - сказала вона й одчинила причiлкове вiкно. Тоненький синiй димок потягло стружечками в вiкно, звiдкiль лилось свiже повiтря.
Сонце вже стало надвечори. Од дому лягла широка тiнь на грядки з квiтками, на зелену траву, досягла аж до вишень i до високої грушi. Та тiнь заманила до себе з хати всiх. Всi пiшли на причiлок i посiдали в тiнi на килимi, на зеленiй травi пiд грушею. Масюк все позiхав пiсля важкої страви та курив тютюн, а молодим людям i нев'янучiй капiтаншi було дуже весело. Ликерiя Петрiвна сiла на килимi, ще й ноги пiдобгала пiд себе. З круглою головою на круглому й куценькому тулубi, вона вся була неначе кругла, нiби якийсь клубок лежав на килимi. Радюк сiв i собi; а Галя довго церемонилась, поки й сама не присiла на килимi.
- Хазяйко! Олександре Остапiвно! вишли нам сюди яблучок та вишеньок, або варення, або й наливочки.
- Оцiєї не треба! цур їй, пек їй! Що Масюкiвка, то не Дунай, Олександре Остапiвної Не висилайте тiєї, що горiлкою або наливкою звуть! - гукнула Висока, аж луна пiшла по садку.
Вийшла й хазяйка i винесла свiжого варення з вишень; за нею наймичка несла на однiй тарiлцi яблука, на другiй - вишнi. Всi кинулись до яблук, тiльки панiя Висока цуралась їх, неначе "трефного" жиди.

- Спробуйте-бо, Ликерiє Петрiвно, яблучок! Таких ви не їли й на Басарабiї, - дражнився з нею Радюк.
- Таких, може, й не їла, а їла виноград, пила вино, скiльки хотiла, а до спаса таки не буду їсти яблук, їжте вже ви!

Тим часом надворi вечорiло; жара спадала. З садка, з-пiд груш i яблунь потягло прохолодою, що навiвала вогкiсть на гарячi лиця. Квiтки в клумбах, прив'яленi на гарячому сонцi, пiдiймали головки, пiдiймали лист, зачувши вечiрнiй холодок. Недалечко од Радюка рiс на грядцi на самому краю здоровий кущ гвоздичкiв. Радюк глянув на той кущ гвоздичкiв, i на Галю, i на тi два гвоздички в її косi, що придавали краси її карим очам i пунсовим губкам, i промовив:
- Ви, мабуть, найбiльше любите оцi квiтки, оцей огняний кущ гвоздичкiв. Нiякi квiтки не пристають вам так до

читати