не повірив, що міліціонери поводилися з ними таким чином без санкції згори. Отже, скіпетр Давида тепер контролює місцева Служба. Кепсько, але не безнадійно. Почнемо пошуки спочатку. Зелені гроші відмикали й не такі надійні замки.
Так, а хто це там сидить із Кравцем у джипі? Бенціон відірвався від спогадів та знову поглянув у вікно. Якийсь худорлявий молодик із довгим волоссям кольору свіжої пшеничної соломи. На вигляд чимось схожий на неформала, принаймні, точно не чинуша і не підприємець. Цікаво, що в них може бути спільного? Слід було б ближче придивитися до цього Бориса Кравця — усе ж таки друг Аскольда. Й дуже підозрілим виглядає збіг, за яким скіпетр зник із клініки саме тоді, коли там лікувався Борис. Щось підказує, що цей факт цілком може виявитися невипадковим. Пінський наказав водієві їхати за молодиками, але цьому заважали інші машини, тому «Вольво» швидко відстала. Бенціонові лишалося тільки запам’ятати номер джипа.
Вже зі свого особняка на Бастіонній, коли його не чув водій, Пінський зателефонував своєму доброму приятелеві та партнеру, впливовому політологу Вадимові Бобрину…
Весь час шляху з аеропорту хакера Андрія не полишало дивне відчуття: інколи здавалось, що Борис розмовляв із кимось стороннім. Вираз його обличчя несподівано змінювався, й він починав хитати головою, погоджуючись або заперечуючи невидимому співрозмовникові. Одного разу в Бориса навіть вирвалася пара нерозбірливих слів. Водночас, він не губив і нитки розмови із хакером та вправно вів автомобіль.
Нарешті вони дісталися середмістя. Залишивши Андрієві речі у винайнятій для нього просторій квартирі на розі Бессарабської площі@ та Круглоуніверситетської вулиці, одразу подалися попоїсти до вишуканої піцерії неподалік.
Їхній, заздалегідь замовлений стіл стояв відокремлено на другому ярусі зали ресторану. Тут сторонні не могли почути їхньої розмови. За обідом Борис розпитував Андрія про його вподобання та інтереси, про досвід роботи з комп’ютерами та іншою електронікою, про Луганськ. І знову, судячи з його міміки й жестів, немов говорив водночас із кимось ще. Час спливав, а розмова досі не торкнулася власне предмету роботи, задля якої хакера запросили до Києва. Вже й десерт подали, а запас питань у Бориса ніяк не вичерпувався. До суті замовлення так і не наблизилися.
Андрій почав нервувати: чи не має він справи із заможним шизофреніком, який веде діалоги чи то сам із собою, чи то ще бозна з ким? Тоді справи кепські, бо такому може спасти на думку якесь божевілля. От чорт, чи не ускочив він у халепу? Спробуємо перевірити:
— Борисе, даруй, ти збираєшся мені платити погодинно, чи за виконану роботу? — хакер врешті перервав співрозмовника, натомість сам поставив йому зондуюче запитання.
— Завдання, яке перед тобою,