Андрію, стоятиме є настільки унікальним та незвичайним, що у разі, коли ти його виконаєш, твої власні можливості, як професійного комп’ютерника, зростуть настільки, що жоден хакер світу не зможе бути тобі рівнею. Але насправді ти переймаєшся зовсім іншим…
— Даруй…
— Тебе цікавить, чи не поїхала в мене стріха, іншими словами, чи сповна я розуму.
— Ну, що ти…
— Та нічого, усе нормально. Не буду далі приховувати — у мене є можливість знати чужі думки.
— Технічна можливість? — запитав, аби бодай щось сказати, Андрій, вже розуміючи, що його найгірші підозри справдилися: він повівся на запрошення шиза.
— Ні, не технічна, а швидше, інформаційно-сутнісна. І ніякий я не шиз. Зараз усе поясню. Хоча краще просто покажу, — Борис дістав із сумки ноутбук та встановив на столі. Андрій мовчки спостерігав за ним, шукаючи приводу дременути з-за столу. — Кажу ж, я маю змогу читати твої думки, — Борис узяв його за руку, — не поспішай тікати, ще хвилина твого терпцю. — На екрані ноутбука з’явилася звична заставка «робочого столу» на синьому тлі. Коли це із лівого верхнього кутка монітора почало швидко розповзатися щось, схоже на чорнильну пляму, яка за кілька секунд «залила» його увесь.
Андрій майже байдуже дивився на це явище. Нічого надзвичайного в ньому не було. Такого ефекту можна легко досягти багатьма засобами, найпростіше — комп’ютерною анімацією. На чорному тлі екрану спалахнули й закліпали двоє криваво-червоних очей.
— Привіт, чого вирячився? — почувся з динаміків ноутбука сварливий низький голос.
— Пассугане, поводься чемно з паном хакером! — сказав у екран Борис.
«Таки божевільний!» — встиг подумати Андрій.
— Сам ти божевільний! — пролунало у відповідь… з динаміків комп’ютеру.
Андрій поглянув на Бориса, але той незворушно мовчав. Тоді хакер перевів погляд на екран. Там, вже нижнім краєм «робочого столу» походжав, заклавши волохаті лапки за спину, якийсь мультиплікаційний персонаж — вугільно-чорний, кудлатий, з тими самими червоними очицями.
— Чого баньки витріщив? — виразно промовив малюнок. — Ніколи комп’ютерної сутності не бачив, чи що? А ще й хакером називаєшся!
— Пассугане, замовкни! — кинув коротку фразу, яка мала звучати наказом, Борис. Втім, як помітив Андрій, до наказового тону молодий підприємець трохи не дотяг — завадила недоречна усмішка, спричинена спантеличеним виглядом хакера. — Це, Андрію, Пассуган Плутоній — добропорядний демон світу невидимого, втім він наполягає, щоб його називали «злопорядним демоном». Він здатний мешкати в різноманітних електронних носіях пам’яті — вінчестерах, флешках, компакт-дисках. Водночас Пассуган має здатність жити та подорожувати в Інтернеті, знаходити та доправляти різноманітну інформацію. Такий собі поштовий голуб електронної пошти…
—